Архив за месяц: Март 2018

Лазарева суббота, или Вербная суббота

Лазарева суббота, или Вербная суббота — это суббота шестой недели Великого поста. В этот день мы вспоминаем чудо воскрешения праведного Лазаря.

В рамках совместного проекта Информационно-просветительский отдел УПЦ публикует материал о событии этого дня, подготовленный редакцией сайта “Фома в Украине“.

В церковном календаре Лазарева суббота и Вход Господень в Иерусалим (Вербное воскресенье) празднуются в соседние дни: субботу и воскресенье. Интересно, что богослужебное время не совпадает с историческим: воскрешение Лазаря произошло за месяц или два до Входа Господня в Иерусалим.

Сейчас эти два праздника неразрывно связаны. Они предшествуют событиям Страстной седмицы: предательству Христа Иудой, страданиям, распятию и Воскресению Спасителя.

События Лазаревой субботы

О воскрешении Лазаря пишет один из четырех евангелистов — Апостол Иоанн Богослов.

Перед тем, как отправиться в столицу — Иерусалим, Христос пришел в дом своих друзей в Вифании, предместье Иерусалима. В доме жили Марфа, Мария и их брат Лазарь, здесь они не раз принимали Спасителя как самого дорого гостя. Христа привела сюда печальная весть — его друг Лазарь умер.

Еще по пути в дом умершего друга Христос встретил Марфу и спросил ее: «Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет. И всякий, живущий и верующий в Меня, не умрет вовек. Веришь ли сему?» На что Марфа ответила: «Господи! я верую, что Ты Христос, Сын Божий, грядущий в мир».

Христос очень любил своего друга и, подходя к гробнице, где уже четыре дня покоилось его тело, заплакал. Вместе с учениками Он приблизился к пещере и сказал окружающим его людям, чтобы отвалили камень, закрывающий вход. На что Марфа воскликнула, что брат ее уже «четырехдневный» и смердит. Иисус напомнил ей о беседе по дороге в Вифанию: «Не сказал ли Я тебе, что, если уверуешь, увидишь славу Божию?» И камень отвалили.

Стоя перед открытой гробницей, Спаситель начал молиться: «Отче! благодарю Тебя, что Ты услышал Меня. Я и знал, что Ты всегда услышишь Меня; но сказал [сие] для народа, здесь стоящего, чтобы поверили, что Ты послал Меня. Сказав это, Он воззвал громким голосом: Лазарь! иди вон».

После молитвы Христа из пещеры вышел Лазарь, «обвитый по рукам и ногам погребальными пеленами», с лицом, обвязанным платком. Иисус повелел развязать его. Иоанн Богослов пишет, что, увидев это чудо, многие люди уверовали в то, что Христос — Сын Божий.

И именно с этого дня, видя народную любовь ко Христу, иудейское священноначание испугалось и задумало страшное: «c этого дня положили убить Его».

Церковь почитает воскрешение Лазаря как одно из самый важных, знаковых чудес, совершенных Христом за время Его земного пути. Это символ того, что Господу подвластно все — и жизнь, и смерть человека. Это надежда на то, что всех верующих во Христа и исполняющих Его заповеди ждет воскресение. Это чудо — свидетельство того, что Господь любит каждого из нас.

Праведный Лазарь

После чуда воскрешения праведный Лазарь прожил еще 30 лет. Он стал епископом в городе Китион (сейчас Ларнака) на острове Кипр. После смерти мощи святого положили в мраморный ковчег, на котором было написано: «Лазарь Четверодневный, друг Христов».

В IX веке византийский император Лев Мудрый повелел перенести мощи Лазаря в Константинополь. А в городе Китион (Ларнака) построили храм в честь праведного Лазаря. Его возвели на самой гробнице святого. Сейчас в паломничество к храму приезжают христиане со всего мира.

Церковь праведного Лазаря построили примерно в 890 г. Английский консул в Сирии Александр Драмонд, посетивший Кипр в 1745 г., восторженно писал о здании: «Никогда я не видел ничего подобного!».

Иконостас храма выполнен из дерева, это образец искуснейшей резьбы. В церкви хранится несколько древних византийских икон. Прямо под иконостасом сохранилась маленькая, высеченная в скале церковь, в нее ведут ступеньки с правой части иконостаса. Внутри — два саркофага. В одном из них когда-то был погребен Лазарь.

Мраморный ковчерг с мощами Лазаря обнаружили 1972 году именно в этом храме, ученые подробно исследовали их и подтвердили их подлинность. Видимо, мощи святого в IX веке вывезли в Константинополь не полностью.

Сейчас вокруг храма еще можно увидеть некоторые из построек монастыря, который существовал здесь много лет назад. В одной из них сейчас расположен музей. На территории церкви сохранилось также небольшое кладбище.

Песнопения Лазаревой субботы

Тропарь, глас 1:
Общее воскресение прежде Твоея страсти уверяя, из мертвых воздвигл еси Лазаря Христе Боже. Темже и мы яко отроцы победы знамения носяще, Тебе победителю смерти вопием: осанна в вышних, благословен Грядый во имя Господне.

Перевод: В удостоверение пред Твоими страданиями общего воскресения Ты, Христе Боже, воскресил из мертвых Лазаря. Поэтому и мы, как дети, с символами победы в руках, восклицаем Тебе, победителю смерти: осанна в Небесах! Благословен Идущий во имя Господне!

Стихира на вечерне в пятницу:
Душеполезную совершивше Четыредесятницу, и святую седмицу страсти Твоея, просим видети Человеколюбче, еже прославити в ней величия Твоя, и неизреченное нас ради смотрение Твое, единомудренно воспевающе: Господи слава Тебе.

Перевод: Окончив полезный душе сорокадневный пост, мы просим, Человеколюбец, {дать} нам увидеть и святую неделю Твоих страданий, чтобы в течение ее прославить великие дела Твои и Твое несказанное о нас попечение, единомысленно воспевая: Господи, слава Тебе!

Пост в Лазареву субботу

В Лазареву субботу разрешается рыбная икра, растительное масло и вино.

Традиции Лазаревой субботы

Традиции отмечания Лазаревой субботы и Входа Господня в Иерусалим были тесно переплетены на Руси. Именно в субботу, накануне Вербного воскресенья, люди приносили в храм веточки вербы. Священник совершал чин освящения верб на вечерней службе — утрене. Поэтому субботу называли не только Лазаревой, но и Вербной.

В славянских странах верба стала символом праздника в подражание современникам Христа, которые устилали его дорогу в Иерусалим ветвями пальм: за Христом в столицу Израиля последовало множество народа. Люди были поражены чудом с Лазарем и оказывали Спасителю невероятные почести. Когда он въезжал на ослике в Иерусалимские ворота, все вокруг восклицали: «Осанна! Благословен грядущий во Имя Господне, Царь Израилев!» И бросали Ему под ноги пальмовые ветви — царский символ.

На Руси и в других славянских странах пальмовые ветви как символ праздника заменили на вербы. Верба — одно из первых деревьев, которые расцветают весной. Пушистые веточки символизировали пробуждение природы после долгой зимы, воскресение всего живого для цветения и плодоношения. Первое упоминание об этой традиции можно найти в Изборнике Святослава начала XI века. Это третья по древности после «Остромирова Евангелия» и «Новгородского кодекса» древнерусская рукописная книга.

Лазарева суббота у других народов

На родине праведного Лазаря, на Кипре, в древности существовала традиция: в Лазареву субботу процессия детей с пальмовыми ветвями в руках обходила дома жителей города. Процессию возглавлял мальчик, украшенный красными маками и желтыми маргаритками. Мальчик представлял Лазаря. Дети при этом пели Лазореву песню. В храмах во время церемонии изображалось Воскресение Лазаря, в действе принимали участие священнослужители и дети.

У гагаузов и болгар в Вербную субботу совершали красивый обряд — лазарование (Lazari). «Лазаровали» совсем маленькие девочки от шести до двенадцати лет, «лазарки». Они ходили по домам по трое или по шестеро и пели специальные лазарские песни.

Літургія Передосвячених Дарів у середу шостої Неділі Великого посту

28 березня в середу шостої седмиці Великого посту, в день пам’яті мч. Агапия и з ним семи мучеників (303), у нашому храмі була звершена Божественна Літургія Передосвячених Дарів.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир на землі України.

У Великому пості Божественна Літургія служиться тільки в суботні та недільні дні, щоб і в можливості причаститися божественних дарів віруючі мали стриманість.

Але заради втіхи їм по середах і п’ятницях пропонується богослужіння, зване Літургією Передосвячених Дарів (Тіло і Кров Господні зберігаються з попереднього недільного дня).
Літургія Передосвячених дарів — одна з найкрасивіших великопісних служб.
Віруючі прагнуть хоча б один раз за піст присутнім на ній і причащатися Святих Христових Таїн.

Пасія

Увечері Неділі 5-ї Великого посту, було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці останню пасію в цьому році— особливу великопісну службу, присвячену спомину про Страсті Христові.  

За традицією, під час читання акафісту та Євангелія 18 и 19 глав від Іоанна, віруючі стояли із запаленими свічками в руках.

Пасія, як молитовна  пам’ять про страждання Спасителя, що згадують кілька разів протягом Великого посту події Великої П’ятниці, разом з усіма іншими церковними Богослужіннями веде нас через  Святу Чотиридесятницю до седмиці Страстей Христових і Його Славному Воскресінню.

Неділя п’ята Великого Посту — преподобної Марії Єгипетської

25 березня, в п’яту Неділю Великого посту, коли згадується святою Церквою преподобна Марія Єгипетська, було звершено у храмі Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир на землі України.

На повчальній проповіді протоієрей Ростислав звернувся до парафіян, зокрема згадуючи Євангеліє від святого апостола і Євангеліста Марка та від святого Євангеліста Луки, які читалися на Літургії. Перше про те, як має пострадати Син Людський.  Про підготовку Іісусом Христом учеників до Його Страждань- Він має бути добровільно битий, опльований, розп’ятий на Хресті та воскреснути зі славою, як Бог. Друге — на честь преподобної Марії Єгипетської, життя якої згадується у п’яту неділю Великого посту-про велике покаяння, рішимість не грішити, плоди достойні покаяння (добрі справи: любов, довготерпіння, милосердя, співстраждання, прощення, независть, необіда, несварки).

ЖИТТЄПИС СВЯТОЇ ПРЕПОДОБНОЇ МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ

Преподобна Марія Єгипетська жила в середині V та на початку VI століття. Її юні роки не передбачали нічого доброго. Майбутній святій виповнилося усього 12 років, коли вона залишила батьківський дім у місті Олександрії. Ставши вільною від батьківської опіки, молодою та не недосвідченою, вона захопилась розпусним життям. Не було кому зупинити її на шляху до погибелі, а спокусників та спокус було чимало. Та 17 років Марія жила у гріхах, доки Милостивий Господь не привів її до каяття.

Відбулось це таким чином. Так склалися обставини, що Марія приєдналась до групи прочан, що здійснювали паломництво до Святої Землі. Перебуваючи з ними на кораблі, Марія не переставала спокушати людей та грішити. Потрапивши ж до Єрусалиму, вона приєдналась до прочан, що прямували до храму Воскресіння Христового.

Широким натовпом люди входили до храму, а Марія біля входу була зупинена невідомою рукою і ніякими зусиллями не могла потрапити усередину. Тоді зрозуміла вона, що Господь не пускає її у святе місце за її гріховну нечистоту.

Охоплена жахом та почуттям глибокого покаяння, вона стала молити Бога простити їй гріхи, обіцяючи виправити своє життя. Побачивши біля входу до храму ікону Божої Матері, Марія стала просити Богородицю заступитися за неї перед Своїм Сином і Богом. Після цього вона одразу ж відчула в душі просвітлення та безперешкодно увійшла до храму. Біля Гробу Господня, вона пролила чимало покаянних сліз та вийшла з храму зовсім іншою людиною.

Марія виконала свою обіцянку виправити своє життя. З Єрусалиму вона направилась до сурової та безлюдної Йорданської пустелі і там майже півсторіччя провела у повній усамітненості, пості та молитві. Так суровими подвигами Марія Єгипетська повністю викоренила у собі всі гріховні бажання та зробила своє серце чистим храмом Святого Духа.

Старець Зосима, що жив у Йорданському монастирі святого Іоанна Предтечі, промислом Божим удостоївся зустрітися у пустелі з преподобною Марією, коли вона вже була глибокою старицею. Він був вельми здивований її святістю і даром прозорливості. Він навіть бачив як під час молитви свята була піднесена невидимою силою над землею, а іншого разу преподобний Зосима бачив, як свята Марія наче по суші переходила через ріку Йордан.

Прощаючись із Зосимою, преподобна Марія попросила його через рік знову прийти до пустелі, щоб причастити її. Старець у зазначений час повернувся і причастив преподобну Марію Святих Христових Таїн. Потім, прийшовши до пустелі іще через рік в надії бачити святу, він вже не застав її серед живих. Старець Зосима поховав преподобну Марію там у пустелі. Яму ж у котрій була похована велика подвижниця своїми могутніми пазурами допоміг Зосимі викопати великий лев. Сталось це приблизно у 521 році.

Таким чином, із великої грішниці преподобна Марія стала, з Божою допомогою, однією з найбільших святих та залишила нам яскравий приклад покаяння.

Преподобна мати Маріє, моли Бога за нас!

Таїнство Соборування

У суботу 24 березня у нашому храмі відбулося Таїнство Соборування. На ньому настоятель нашого храму протоієрей Ростислав (Гомзяк) та протоієрей Сергій (Івченко), настоятель храму прп. Сергія Радонезького, що у селі Сергіївка,  соборували вірян. Соборование – это Таинство, в котором при помазании тела елеем на больного призывается благодать Божия, которая исцеляет немощи духовные и телесные. После или перед Таинством Соборования православные, как правило, стараются исповедоваться и причаститься.

Похвала Пресвятої Богородиці (Субота Акафиста)

Щороку у суботу 5-ї седмиці Великого посту, на яку припадає свято Похвали Пресвятої Богородиці і яка зветься Суботою Акафісту, звершується напередодні утреня зі співом Акафисту Божої Матері та Божественна Літургія.

В урочистому співі Акафісту Божої Матері православні віруючі відчувають підтримку і зміцнення сил для в великопісних подвигах боротьби зі своїми страстями, нагадуючи нам про дивовижну допомогу та заступництво за нас Пречистої Діви Богородиці.

Акафіст Божої Матері, що читається за богослужінням в цей день, є найдавнішим з усіх, за його зразком писалися інші акафісти. Він складений з нагоди чудесного порятунку від персів і аварів Константинополя, оточеного ворогами з суші і моря в 626 році. Цей порятунок від варварів відбувся в кінці п’ятого тижня Великого посту, чому і складений пізніше акафіст встановили співати в цей час. Складання акафісту приписують Георгію Пісідійському, диякону великої Константинопольської Церкви, що жив в І половині VII-го століття і описував сучасні йому події Візантійської імперії в прозі і віршах.

Акафіст насичений хвалебними гімнами на честь Діви Марії з вираженням Їй подяки від імені жителів Константинополя за Її багаті і великі благодіяння, вчинені православним людям. Письменник акафісту в молитовних зверненнях до Богоматері призводить в ньому багато старозавітних прообразів, що відносяться до особи Діви Марії. Він перераховує досконалості Божої Матері і Її велич перед Богом, а також різноманітні благодіяння, що постійно Нею являються віруючим. Висота думок, сила виразів і глибина почуття, що пронизують акафіст, роблять його чудовим молитовним посібником для дому та в храмі.

Похвала Богородицы в 2018 году, или Суббота Акафиста, приходится на 24 марта.

Информационно-просветительский отдел УПЦ в рамках совместного проекта публикует материал, подготовленный редакцией сайта “Фома в Украине”.

Этот особый день, посвященный Пресвятой Деве Марии, в церковном календаре появился после чудесного избавления Константинополя от вражеской осады в 626 году. Это был не единственный случай, когда Богоматерь по молитвам жителей города спасла его от захватчиков. Поэтому обычай собираться раз в год в знаменитом Влахернском храме (куда горожане приходили в трудные дни для молитвы) и благодарить Богородицу за милость и защиту укоренилась в Константинополе. Постепенно этот исключительно византийский праздник распространился по всей Православной Церкви. И уже более десяти веков Похвала Богородицы празднуется на пятой неделе Великого поста. Связано это с тем, что по преданию именно в пятую субботу Четыредесятницы случилось чудесное спасение города, которое и положило начало традиции.

Какое же отношение этот праздник имеет к нам сегодня? В кондаке Богородице, написанном в честь избавления Константинополя в 626 году, поется: «яко имущая державу непобедимую, от всяких нас бед свободи» («имеющая силу непобедимую, от всяких нас бед освободи»). Конечно, приходя в этот день в храм, современные верующие вспоминают не только те далекие события — сложно искренне благодарить за то, что известно лишь по нескольким строчкам из книги. Но в жизни каждого верующего человека есть моменты, когда мы обращаемся к Богоматери с какой-то своей скорбью и получаем облегчение, чувствуем участие Матери Божьей в нашей собственной жизни. Каждому есть за что поблагодарить Ее.

А вместе все мы благодарим Ее за то, что Она сподобилась стать Матерью Господа нашего Иисуса Христа.

«Похвала Пресвятой Богородицы» (новгородская икона, XV век)

Акафист Похвала Богородице

Акафист Похвала Богородице — это молебное благодарственное пение, посвященное Той, Которая родила Спасителя всем миру. Раз в году — на пятой неделе Великого поста — верующие собираются в храме, чтобы вместе обратиться к Ней. Есть немало хвалебных песен, посвященных Иисусу, святым, церковным праздникам, но все они появились позже, чем Акафист Богоматери. Именно он стал началом новой гимнографической традиции в VI-VII веках. И до сих пор это единственный из всех акафист, который вписан в богослужебный устав и включен непосредственно в церковную службу.

«Радуйся…, радуйся…, радуйся…» — повторяются на протяжении всего акафиста слова Архангела, благовестившего Деве Марии о рождении Сына. И, кажется, так неожиданно звучит этот призыв в дни Великого поста, когда все в храме настраивает на покаяние: когда всего лишь два дня назад здесь же звучал Великий канон Андрея Критского на Мариином стоянии, все ближе Страстная седмица и все напоминает о Жертве, принесенной на Голгофе…

Но ведь Сам Христос заповедал не быть унылыми во время поста (Мф.6:16). Воскресение Христово свершилось, и мы знаем об этом. Можем ли мы не радоваться и не благодарить Господа и Матерь Божью?..

Мы предлагаем вам текст Акафиста Похвала Богородицы, который читается в храме вечером накануне праздника, то есть в пятницу пятой седмицы Великого поста. Он может читаться по желанию верующего дома и в другие дни.

Икона Похвала Богородице

События праздника и Акафист Богоматери легли в основу иконы «Похвала Богородице», получившей распространение в XIV–XV веках. Дева Мария изображается в окружении пророков, у каждого из которых в руках свитки с предсказаниями прихода в мир Мессии и предметы, символизирующие это событие. В своих пророчествах они иносказательно говорили о Пресвятой Деве, например, как о лестнице, соединяющей Небо и землю, как о расцветшем жезле и как о вратах, через которые придет Христос… Бывает, что рядом с Богородицей изображаются святые-гимнографы, восхвалявшие ее в своих молитвенных трудах. В клеймах иконы могут быть изображены события жизни Богородицы и случаи Ее заступничества и помощи верующим.

Похвала Пресвятой Богородице; XVIII в.

Икона «Похвала Богородице» поистине «гимн в красках»: в ней находят визуальное отображение поэтические образы, связанные с Богородицей и встречающиеся в посвященном Ей Акафисте.

Развитие темы Похвалы Пресвятой Богородицы можно увидеть в храмовых росписях XVI-XVII веков. В Ферапонтовом Богородице-Рождественском монастыре сохранился цикл фресок «Похвала Богородице», созданный знаменитым иконописцем Дионисием и его сыновьями. Этот сюжет есть и в росписях Успенского собора Московского Кремля. Там же, в Успенском соборе, хранится и самая древняя в России икона «Похвала Богородицы с Акафистом», датируемая второй половиной XIV века.

Что же касается иконы, перед которой молились жители Константинополя во Влахернском храме, то этот образ Пречистой с Младенцем, называемый Одигидрия (Путеводительница), стал одним из самых распространенных в православной иконографии. Считается, что Влахернская икона после падения Византии была перенесена на Афон, а позже прислана в Москву и сейчас находится в Успенском соборе.

В праздник Акафист может читаться перед любой богородичной иконой.

Дионисий. Похвала Богородице. Роспись церкви Рождества Богородицы в Ферапонтовом монастыре

Служба Похвала Богородице

Служба праздника Похвала Богородицы не похожа ни на одну другую службу года. Бывает, что по просьбам верующих или по приходской традиции в церкви читаются акафисты, но лишь раз в году акафист в один и тот же день звучит во всех православных храмах во время богослужения.

Вечером в пятницу на утрене после обычного начала, псалмов и молитв с кондака «Взбранной Воеводе…» начинается Акафист. Он состоит из 12 икосов (хвалебных строф, содержащих рефрен «радуйся») и 12 кондаков (меньших по объему, чем икосы, строф, завершающихся рефреном «Аллилуйя»), но во время богослужения делится на четыре части — по 3 кондака и 3 икоса. Для чтения фрагментов Акафиста священнослужитель выходит через царские врата и встает перед помещенной в центре храма иконой Богородицы.

В Субботу Акафиста, как и во все субботы Великой Четыредесятницы, служится Литургия Иоанна Златоуста. К Евангелию дня прибавляется фрагмент Евангелия, посвященный Богородице.

Молитва Похвала Богородицы

Акафист Богородице — это и есть молитва Похвала Богородице. Но есть и короткие молитвы праздника — тропарь и кондак.

Тропарь Похвалы Богородицы: Повеленное тайно прием в разуме, в крове Иосифове тщанием предста безплотный, глаголя Неискусобрачней: Приклонивый схождением небеса, вмещается неизменно весь в Тя. Егоже и видя в ложеснах Твоих приемша рабий зрак, ужасаюся звати Тебе: радуйся Невесто Неневестная.

Перевод: Уразумев таинственный смысл повеления Божия, поспешно явился бесплотный [Архангел] в доме Иосифа и сказал Непознавшей брака: «Приклонивший [Своим] сошествием небеса, не изменяясь, весь вмещается в Тебя. И видя Его в Твоих недрах принявшим вид раба, я в изумлении восклицаю: радуйся, Дева, в брак не вступившая».

Кондак Похвалы Богородицы: Взбранной Воеводе победительная, яко избавльшеся от злых, благодарственная восписуем Ти раби Твои Богородице: но яко имущая державу непобедимую, от всяких нас бед свободи, да зовем Ти: Радуйся Невесто Неневестная.

Перевод: Тебе, высшей Военачальнице, избавившись от бед, мы, недостойные рабы Твои, Богородица, воспеваем победную и благодарственную песнь. Ты же, как имеющая силу непобедимую, освобождай нас от всяких бед, чтобы мы взывали к Тебе: радуйся, Невеста, в брак не вступившая!

Тропарь, то есть, краткое молитвенное песнопение с объяснением смысла праздника, рассказывает о явлении Архангела в доме Иосифа с благовестием о рождении через Нее Сына Божия. Господень Посланник призывает Марию: «радуйся, Невесто Неневестная». И эти его слова повторяются на протяжении всего Акафиста. Они же есть и в другой краткой молитве — кондаке Похвалы Богородицы: «Взбранной Воеводе победительная…»

Этот кондак был посвящен конкретным событиям 626 года, когда Константинополь по милосердию Богородицы был спасен от нападения варваров. Но постепенно историческая привязка все больше стиралась, и молитва приобретала все более обобщенный смысл. «Взбранной Воеводе» читается верующими в ежедневном молитвенном правиле, ее же повторяют при необходимости, обращаясь к Богородице с просьбой о помощи и заступничестве.

Марієне стояння

21 березня 2018 року, ввечері середи 5-го тижня Великого посту, у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці було звершено утреню з читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія, єпископа Критського, котре також зветься «Маріїне стояння».

По-справжньому тривалим богослужінням в сучасній літургійній практиці Православної Церкви є утреня четверга 5-ї седмиці Великого посту. У народі це богослужіння прийнято називати «Маріїним стоянням», оскільки в середині цієї довгої утрені читається житіє преподобної Марії Єгипетської. Його сенс у тому, щоб тепер, уже наприкінці великопостного шляху, коли до Великодня залишається два з половиною тижні, підвести підсумок посту як часу самоспостереження, самоосуду, плачу про свої гріхи і покаяння в них. Читане на утрені житіє преподобної Марії Єгипетської пропонується як зразок того, яким глибоким та щирим може бути в житті людини покаяння, яке повністю перероджує його душу і змінює його життя.

Літургія Передосвячених Дарів у середу п’ятої Неділі Великого посту

21 березня в середу п’ятої седмиці Великого посту, в день пам’яті прп. Феофілакта ісп., єп. Нікомідійського (842–845), у нашому храмі була звершена Божественна Літургія Передосвячених Дарів.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир на землі України.

У Великому пості Божественна Літургія служиться тільки в суботні та недільні дні, щоб і в можливості причаститися божественних дарів віруючі мали стриманість.

Але заради втіхи їм по середах і п’ятницях пропонується богослужіння, зване Літургією Передосвячених Дарів (Тіло і Кров Господні зберігаються з попереднього недільного дня).
Літургія Передосвячених дарів — одна з найкрасивіших великопісних служб.
Віруючі прагнуть хоча б один раз за піст присутнім на ній і причащатися Святих Христових Таїн.

Пасія

Увечері Неділі 4-ї Великого посту, було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці пасію — особливу великопісну службу, присвячену спомину про Страсті Христові.  

За традицією, під час читання акафісту та Євангелія 22 и 23 глав від Луки, віруючі стояли із запаленими свічками в руках.

Пасія, як молитовна  пам’ять про страждання Спасителя, що згадують кілька разів протягом Великого посту події Великої П’ятниці, разом з усіма іншими церковними Богослужіннями веде нас через  Святу Чотиридесятницю до седмиці Страстей Христових і Його Славному Воскресінню.

Неділя четверта — преподобного Іоанна Ліствичника

18 березня, в четверту Неділю Великого посту, коли згадується святою Церквою преподобний Іоанн Лествічник, було звершено у храмі Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир на землі України.

На проповіді протоієрей Ростислав звернувся до парафіян, зокрема згадуючи Євангеліє від святого апостола і Євангеліста Марка, яке читалося на Літургії — про зцілення силою віри, поста і молитви одержимого бісами отрока. Коли Господь посилає нам скорботи- ми не повинні розслаблятися духовно, а молитися, робити добро, щоб даром не прожити цей день, бо коли предстанимо перед Богом — чим оправдаємося? Прикладемо всі зусилля, щоб наша молитва була щирою до Бога, йшла від серця, і щоб у нас був правильний піст. Просимо у Бога, щоб Господь укріпив нашу віру, як сказав той батько, згадуваний у святому Євангелії: «Вірю, Господи, але поможи моєму невірству».

У богослужінні четвертої седмиці Великого посту Церква розповідає про високий приклад постницького життя в особі подвижника VI століття преподобного Іоанна Ліствичника. З 17 до 80 років він подвизався на Синайській горі і в своєму творінні “Ліствиця раю” зобразив шлях поступового сходження людини до духовної досконалості по ліствиці душі, що веде від землі до місця вічної слави. Таких ступенів в “Ліствиці” нараховується 30, за числом років земного життя Спасителя до Його сходження на хресну дорогу служіння роду людському.

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал підготовлений прес-службою Рівненської єпархії та проповідь Предстоятеля в 4-ту Неділю Великого посту.

Про походження Іоанна Ліствичника майже не збереглося відомостей. Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня. У віці шістнадцяти років Іоанн прийшов у Синайський монастир. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Через чотири роки Іоанн прийняв постриг. Один із присутніх при цьому, авва, передбачив, що він стане великим світильником Церкви Христової. Протягом 19-ти років Іоанн трудився в послухові своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоанн обрав усамітнене життя, віддалившись у безлюдне місце, що називалося Тола, де провів 40 років у мовчанні, пості, молитві й покаянних сльозах. Не випадково у “Ліствиці” преподобний Іоанн так говорить про сльози покаяння: “Як вогонь спалює і знищує хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні та внутрішні”.

Преподобний Іоанн Ліствичник

Обдарований високим проникливим розумом, наділений глибоким духовним досвідом, він із любов’ю повчав всіх, хто приходив до нього. Одного разу до нього прийшли люди, і через заздрощі стали дорікати йому в багатослівності, яку вони пояснювали пихатістю. Преподобний Іоанн наклав на себе обітницю мовчання, щоб не подавати приводу до осуду, і мовчав упродовж року. Заздрісники усвідомили свою помилку і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі від бесіди.

Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоанн іноді усамітнювався в печері, але слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього невпинно приходили відвідувачі всіх звань і станів, які жадали почути слово повчання і порятунку.

У віці 75-ти років, після сорокарічного подвижництва на самоті, преподобний був обраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років управляв Іоанн Ліствичник святою обителлю Синая.

Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного Іоанна, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них “як дороговказ для охочих йти до Небесних врат…” Преподобний, який відрізнявся скромністю, спочатку зніяковів, але потім із послуху взявся до виконання прохання Раїфских ченців.

Своє творіння Іоанн так і назвав — “Ліствиця”, пояснюючи назву наступним чином: “Спорудив я драбину сходження … від земного у святая…, як образ тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив ліствицю з 30 ступенів, по якій, досягнувши Господнього віку, опинимося праведними і безпечними від падіння”. Мета цього творіння — навчити, що досягнення спасіння вимагає від людини нелегкої самовідданості й посилених подвигів.

“Ліствиця” передбачає, по-перше, очищення від гріховної нечистоти, викорінення пороків і пристрастей у вітхій людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе в миру, отримує в ній надійного путівника для сходження до Бога.

Приклади, що наведені в “Ліствиці”, служать взірцем піклування про своє спасіння, яке так необхідне кожній людині, яка бажає жити благочестиво. Викладені у письмовій формі, думки преподобного Іоанна — плід його багатьох тонких спостережень над своєю душею і глибокого духовного досвіду — це керівництво і хороший посібник на шляху до істини і добра.

Ступені “Ліствиці” — це сходження з сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, яка не водночас, але тільки поступово може бути досягнена, бо, за словом Спасителя, “Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто докладає зусилля, здобувають його” (Мф. 11: 12).

Після чотирьох років управління обителлю, преподобний повернувся до усамітнення і безмовності й незабаром спочив у Господі.

Проповідь Блаженнішого Митрополита Онуфрія у день пам’яті преподобного Іоанна Ліствичника. 2016 рік.

«Духовне вдосконалення має початок, але не має кінця», – зазначив Предстоятель. Вершиною чеснот є любов, але вона нескінченна, як і Сам Бог. Початок же і шлях вдосконалення подібний сходам, духовне сходження якими зобразив Іісус Христос у Заповідях блаженств. «У них зображена та духовна ліствиця, яку людина повинна пройти за час свого земного життя», – сказав він. Здійснити сходження людина здатна за допомогою посту, молитви та прагнення зрозуміти і виконати Божественну волю.

Початком духовного сходження є усвідомлення себе убогим духом. Людина розуміє, що вона з Богом велика, а без Бога вона ніщо; що все багатство, яке вона має – не її, а Боже. «Коли людина розуміє це, вона починає переживати, плакати, – пояснив Блаженніший владика, – може бути, такими сльозами, які ллються з очей, може бути, внутрішніми, у скорботі душі – що стільки часу перебувала в омані: будучи нічим, вона вважала себе чимось».

Від цього плачу народжується кроткість – коли людина на образи вже не відповідає помстою. «Вона згадує слова Господа:«Мені помста, Я воздам». І вона весь суд віддає в руки Божі», – сказав Архіпастир. Кротка людина не шукає свого, тобто своєї волі, але починає шукати волі Божої: вона жадає правди Божої.

«Своя правда може здатися дуже красивою, дуже перспективною, але вона за своєю суттю несе смерть. А воля Божа – вона іноді буває неприємна для нас, буває гірка, важка – у своїй суті несе з собою життя», – підкреслив Блаженніший Митрополит Онуфрій. Тому людина, яка почала духовне життя, яка досягла стану кротості, вона шукає не власної волі, а волі Божої.

ПРЕПОДОБНЫЙ ИОАНН ЛЕСТВИЧНИК

Иоанн ЛествичникПреподобный Иоанн Лествичник почитается Святой Церковью как великий подвижник и автор замечательного духовного творения, называемого «Лествицей», поэтому преподобный и получил прозвание Лествичника.

О происхождении преподобного Иоанна почти не сохранилось сведений. Существует предание, что он родился около 570 года и был сыном святых Ксенофонта и Марии, память которых празднуется Церковью 26 января. Шестнадцати лет отрок Иоанн пришел в Синайский монастырь. Наставником и руководителем преподобного стал авва Мартирий. После четырех лет пребывания на Синае святой Иоанн Лествичник был пострижен в иночество. Один из присутствовавших при постриге, авва Стратигий, предсказал, что он станет великим светильником Церкви Христовой. В течение 19-ти лет преподобный Иоанн подвизался в послушании своему духовному отцу. После смерти аввы Мартирия преподобный Иоанн избрал отшельническую жизнь, удалившись в пустынное место, называемое Фола, где провел 40 лет в подвиге безмолвия, поста, молитвы и покаянных слезах. Не случайно в «Лествице» преподобный Иоанн так говорит о слезах покаяния: «Как огонь сожигает и уничтожает хворост, так чистая слеза омывает все нечистоты, наружные и внутренние». Сильна и действенна была его святая молитва, об этом свидетельствует пример из жития угодника Божия.

У преподобного Иоанна был ученик, инок Моисей. Однажды наставник приказал своему ученику наносить в сад земли для грядок. Исполняя послушание, инок Моисей из-за сильного летнего зноя прилег отдохнуть под тенью большого утеса. Преподобный Иоанн Лествичник находился в это время в своей келлии и отдыхал после молитвенного труда. Внезапно ему явился муж почтенного вида и, разбудив святого подвижника, с упреком сказал: «Почему ты, Иоанн, спокойно отдыхаешь здесь, а Моисей находится в опасности?» Преподобный Иоанн тотчас пробудился и стал молиться за своего ученика. Когда его ученик возвратился вечером, преподобный спросил, не случилось ли с ним что-либо плохое. Инок ответил: «Нет, но я подвергся большой опасности. Меня едва не раздавил большой обломок камня, оторвавшийся от утеса, под которым я в полдень уснул. К счастью, мне представилось во сне, что ты зовешь меня, я вскочил и бросился бежать, а в это время с шумом упал огромный камень на то самое место, с которого я убежал…»

Об образе жизни преподобного Иоанна известно, что питался он тем, что не запрещалось уставом постнической жизни, но – умеренно. Не проводил ночей без сна, хотя спал не более того, сколько необходимо для поддержания сил, чтобы непрестанным бодрствованием не погубить ума. «Я не постился чрезмерно, – говорит он сам о себе, – и не предавался усиленному ночному бдению, не лежал на земле, но смирялся.., и Господь скоро спас меня». Примечателен следующий пример смирения преподобного Иоанна Лествичника. Одаренный высоким проницательным умом, умудренный глубоким духовным опытом, он с любовью поучал всех приходивших к нему, руководя их к спасению. Но когда явились некоторые, по зависти упрекавшие его в многословии, которое они объясняли тщеславием, то преподобный Иоанн наложил на себя молчание, чтобы не подавать повода к осуждению, и безмолвствовал в течение года. Завистники осознали свое заблуждение и сами обратились к подвижнику с просьбой не лишать их духовной пользы собеседования.Преподобный Иоанн Лествичник

Скрывая свои подвиги от людей, преподобный Иоанн иногда уединялся в пещере, но слава о его святости распространилась далеко за пределы места подвигов, и к нему непрестанно приходили посетители всех званий и состояний, жаждавшие услышать слово назидания и спасения. В возрасте 75-ти лет, после сорокалетнего подвижничества в уединении, преподобный был избран игуменом Синайской обители. Около четырех лет управлял преподобный Иоанн Лествичник святой обителью Синая. Господь наделил преподобного к концу его жизни благодатными дарами прозорливости и чудотворений.

Лествица Иоанна ЛествичникаВо время управления монастырем по просьбе святого Иоанна, игумена Раифского монастыря (память в Сырную субботу), и была написана преподобным знаменитая «Лествица» – руководство для восхождения к духовному совершенству. Зная о мудрости и духовных дарованиях преподобного, Раифский игумен от лица всех иноков своей обители просил написать для них «истинное руководство для последующих неуклонно, и как бы лествицу утверждену, которая желающих возводит до Небесных врат…» Преподобный Иоанн, отличавшийся скромным о себе мнением, сначала смутился, но затем из послушания приступил к исполнению просьбы раифских иноков. Свое творение преподобный так и назвал – «Лествица», объясняя название следующим образом: «Соорудил я лествицу восхождения… от земного во святая… во образ тридцати лет Господня совершеннолетия, знаменательно соорудил лествицу из 30 степеней, по которой, достигнув Господня возраста, окажемся праведными и безопасными от падения». Цель этого творения – научить, что достижение спасения требует от человека нелегкого самоотвержения и усиленных подвигов. «Лествица» предполагает, во-первых, очищение греховной нечистоты, искоренение пороков и страстей в ветхом человеке; во-вторых, восстановление в человеке образа Божия. Хотя книга была написана для иноков, любой христианин, живущий в миру, получает в ней надежного путеводителя для восхождения к Богу, и столпы духовной жизни – преподобный Феодор Студит (память 11 ноября и 26 января), Сергий Радонежский(память 25 сентября и 5 июля), Иосиф Волоколамский (память 9 сентября и 18 октября) и другие – ссылались в своих наставлениях на «Лествицу» как на лучшую книгу для спасительного руководства.

Содержание одной из степеней «Лествицы» (22-я) раскрывает подвиг истребления тщеславия. Преподобный Иоанн пишет: «Тщеславие высказывается при каждой добродетели. Когда, например, храню пост – тщеславлюсь, и когда, скрывая пост от других, разрешаю на пищу, опять тщеславлюсь – благоразумием. Одевшись в светлую одежду, побеждаюсь любочестием и, переодевшись в худую, тщеславлюсь. Говорить ли стану – попадаю во власть тщеславия. Молчать ли захочу, опять предаюсь ему. Куда ни поверни это терние, оно всё станет спицами кверху. Тщеславный… на взгляд чтит Бога, а на деле более старается угодить людям, чем Богу… Люди высокого духа сносят обиду благодушно и охотно, а слушать похвалы и не ощущать никакой приятности могут только святые и непорочные… Когда услышишь, что ближний или друг твой в глаза или за глаза злословит тебя, похвали и полюби его… Не тот показывает смирение, кто сам себя бранит: как быть несносным самому себе? Но кто, обесчещенный другим, не уменьшает своей любви к нему… Кто превозносится природными дарованиями – счастливым умом, высокой образованностью, чтением, приятным произношением и другими подобными качествами, которые легко приобретаются, тот никогда не приобретает даров сверхъестественных. Ибо кто в малом не верен, тот и во многом будет не верен и тщеславен. Часто случается, что Сам Бог смиряет тщеславных, насылая неожиданное бесчестие… Если молитва не истребит тщеславного помысла, приведем на мысль исход души из этой жизни. Если и это не поможет, устрашим его позором Страшного суда. «Возносяйся смирится» даже здесь, прежде будущего века. Когда хвалители, или лучше – льстецы, начнут хвалить нас, тотчас приведем себе на память все беззакония свои и найдем, что вовсе не стоим мы того, что нам приписывают».

Этот и другие примеры, находящиеся в «Лествице», служат образцом той святой ревности о своем спасении, которая необходима каждому человеку, желающему жить благочестиво, а письменное изложение его мыслей, составляющих плод многих и утонченных наблюдений его над своей душою и глубокого духовного опыта, является руководством и великим пособием на пути к истине и добру.

Степени «Лествицы» – это прехождение из силы в силу на пути стремления человека к совершенству, которое не вдруг, но только постепенно может быть достигаемо, ибо, по слову Спасителя, «Царство Небесное силою берется, и употребляющие усилие восхищают его» (Мф. 11, 12).