28 серпня, у свято Успіння Богородиці, було звершено у новозбудованому приміщенні храму святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після звершення Божественної Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до вірян з повчальною і натхненною  проповіддю.

Радуйся, Обрадованная, в успении своем нас не оставляющая!

26 серпня, у Неділю 13-ту після П’ятидесятниці, коли свята Церква святкує відання свята Преображення Господа і Спаса нашого Іісуса Христа, було звершено у новозбудованому приміщенні храму святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після звершення Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до вірян зі словами  проповіді.

19 серпня, у Неділю 12-ту після П’ятидесятниці, у велике свято Преображення Господа нашого Іісуса Христа, було звершено у новозбудованому приміщенні храму святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після звершення Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до парафіян зі словами  проповіді: нам з вами треба старатись більше бути терпимими і милосердними і уважними до свого духовного життя, як говорив апостол Павло, виростати із сили в силу, святкувати не медовий чи яблучний Спас, а Винесення Хреста Господнього та Преображення Господа нашого Іісуса Христа.

Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.

Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього

Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього. Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній, одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.

Потім, як засвідчується в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння, цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.

На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. По щирих молитвах віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Наслідуючи цю святу звичку, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Крест хранитель всея вселенныя, / Крест красота Церкве, / Крест царей держава, / Крест верных утверждение, / Крест Ангелов слава и демонов язва».

Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (3-й тиждень Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня).

У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
На утрені перед Великим славослів’ям настоятель одягає повне облачення. Під час Великого славослів’я, при співі Трисвятого, настоятель звершує кадіння престолу (тричі) і при співі «Святий Боже» в третій раз (похоронним розспівом) виносить Хрест на голові з воздухом північними дверима (іконостасу). Перед ним несуть два світильники. Зупинившись на амвоні, священик виголошує «Премудрість прости», потім при співі тропаря “Спаси, Господи, люди Твоя” покладає Хрест на аналой. Здійснюється триразове поклоніння (земні поклони) Хресту при співі «Кресту Твоєму поклоняемся, Владико, і Святое Воскресение Твое славим»; співаються особливі стихири, під час яких настоятель здійснює помазання народу єлеєм.

Відповідно до прийнятого зараз в УПЦ чину Мале освячення води 14 серпня відбувається до або після Літургії. За традицією, разом із освяченням води здійснюється освячення меду. Прийнятий для свята колір літургійних шат — фіолетовий (темно-червоний).

«Христос терпів і нам велів», — говорить народна мудрість. Хрест — символ любові, що спонукає до терпіння, а піст — період посиленого терпіння, зосередженого несення свого особистого хреста, яким душа очищується і рятується. Тому хрестоношення — суть посту як такого, незалежно від тривалості або зв’язку з тим чи іншим святом.

Таким чином, через освячення зілля, плодів, через поклоніння Чесному Хресту Православна Церква освячує весь матеріальний світ, відбуваються так би мовити містерії божественного «матеріалізму». Церковні молитви пронизують світ, живлять природу, а з нею радощі людської душі. Трава, дерева, світила, небо, ранок, вечір, весна і сніг через церковні Таїнства, чини та освячення часу благодаттю Святого Духа, разом з людиною долучаються до події спасіння та оновлення.

З Успінням Божої Матері образ Хреста пов’язаний двояко: по-перше, Пресвята Богородиця явила нам образ хрестоношення, починаючи з відповіді: «Се раба Господня, нехай буде мені згідно з словом твоїм» (Лк. 1, 38). Своє хрестоношення Пречиста продовжила всім подальшим життям, особливо ж своїми материнськими хресними муками: «Агнца, и Пастыря, и Спаса мира на Кресте зрящи, / Рождшая Тя глаголаше, слезящи: / мир убо радуется, приемля избавление, / утроба же Моя горит, зрящи Твое распятие, / еже за всех терпиши, Сыне и Боже Мой» — муками матері, не тільки не відкидає, не проклинає зрадників, ганьбителів, мучителів і вбивць свого Сина, але всиновлює весь рід людський.

За матеріалами прес-служби Рівненської єпархії

14 серпня — семи мучеників Маккавеїв

14 серпня Церква згадує мученицький подвиг старозавітних праведників. У II столітті до християнської ери ціла сім’я Маккавеїв засвідчила про Бога перед лицем жорстокого язичницького володаря. У той час Свята земля жила під окупацією. Нова влада всіма шляхами насаджувала в народі багатобожжя, прагнула відвести народ від віри, що затвердив пророк Мойсей.

Друга книга Маккавеїв вважається неканонічною, однак Церква друкує цю книгу під однією обкладинкою з іншими старозаповітними книгами. І не дарма. Маккавейські книги вельми повчальні. Чим же вони корисні для читачів?

Ми віримо в Бога. Кожен день віримо. При цьому один день благополучний. Інший день обіцяє проблеми або готує серйозні випробування. Як витримує їх наша віра? Як це витримували люди Божі?

Візьмімо для прикладу події «міжзаповітного» часу, як його називають історики. Старий Заповіт вже дано, його люди дотримуються. Новий ще не укладено. Христос ще не народився. Його тільки чекають.

За дотримання старозаповітних заповідей Господніх мучать і стратять рідних братів Маккавеїв. При цьому — що особливо тяжко — в присутності матері. Один за одним помирають брати. Ось у живих залишився останній, наймолодший. Організатор кари дає матері можливість поговорити з сином. Як «гуманно»! Вбивця розраховує, що серце матері здригнеться. І вона переконає дитину пожаліти себе і свою маму.

Мати звертається до сина з несподіваним умовлянням: «Подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого (εξ ουκ όντων εποίησεν αυτά ο Θεός) і що так з’явився і рід людський. Не бійся цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я по милості Божій знову обрела тебе з братами твоїми» (2 Мак. 7: 28-29).

І останній син виявився гідним християнином, як і всі його брати.

Материнське слово ставить сина перед лицем Божим. Все, що є на землі і на небі, — не існувало спочатку. І тільки з волі Творця все почало існувати, все з’явилося. Це справедливо і для всієї планети, і для безлічі людей, котрі населяють Землю.

Життя людини знаходиться не в руці вбивці, а в руці Божій. Творцеві не потрібно буквально нічого, щоб створити людину і навіть цілий світ.

Якщо людина в тяжкий час випробувань залишається з Богом, то їй і смерть не страшна. Навіть прийнявши смерть за виконання Божої волі, така людина не втрачає, а набуває.

Мученицька смерть сина для матері означала не втрату останньої дитини, а придбання. Тут, на сторінках старозаповітної книги, «міжзаповітної книги» вже відчувається передбачення подій Нового Завіту.

Передбачається новозаповітна віра у Воскресіння Христове і воскресіння мертвих.

Всі, хто був замучений за ім’я Господнє, воскреснуть до життя вічного. Бог дасть їм нове вічне життя, яке не можуть забрати ніякі лиходії.

З таким сповіданням віри стародавні християни твердо стояли перед обличчям жорстоких язичницьких правителів.

Так маємо стояти і ми.

Звідки ж пішла традиція освячувати мак в цей день?

Слово «Маккавей» походить від арамейської «makkaba» – «молот». Також його пов’язують з єврейським «makkevet», що має те ж значення. Це слово просто співзвучне зі словами «мак віяти», тому на Русі в народній свідомості пам’ять мучеників Маккавеїв міцно зв’язалася з освяченням маку і приготуванням страв з нього.

Православна Церква благословляє 14 серпня приносити на освячення в храми воду і мед нового врожаю. Можна також, за бажанням, принести мак і різні трави.

За матеріалами прес-служби Рівненської єпархії

У день пам’яті  Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього та семи старозаповітних мучеників Маккавеїв:  Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма і Маркелла, матері їх Соломонії та  вчителя їх Єлеазара (166 до Р.Х.) було звершено у новозбудованому приміщенні храму святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після звершення Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до парафіян зі словами  проповіді. 

12  серпня, у Неділю 11-ту після П’ятидесятниці, коли свята Церква згадує пам’ять святих апостолів від 70-ти: Сили, Силуана, Крискента, Епенета і Андроніка (І) та мученика Іоанна Воїна (IV) було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після звершення Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до парафіян зі словами  проповіді — про притчу про двох боржників: про вдячність Богові, про милосердя до своїх близьких, про справжнє щиросерде прощення образ, про любов до ближнього, про щиросерду митарську молитву і вчинки.

9 серпня – день пам’яті великомученика Пантелеімона. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал про святого, підготовлений редакцією журналу “Фома в Україні”.

У житті дуже часто буває так: росте собі дитина, рідні вчать її, хочуть бачити в ній якогось професора елітного вишу або знаменитого актора, а він, коли виросте, візьме – і свідомо пов’яже своє життя з непрестижною, але дуже близькою його душі професією. Правда, зараз цим важко кого-небудь здивувати, а ось років сто тому самостійний вибір життєвого шляху всупереч місцевим традиціям і цінностям міг мати непередбачувані наслідки.

Аж до того, що глава роду або місцевої громади міг просто вбити непокірного юнака. Особливо страшно було, якщо людина змінювала релігію – в такому випадку його, як мінімум, чекало загальне презирство. Цей шлях пройшли багато християнських мучеників, які, незважаючи на відразу суспільством, до самої смерті були вірні ідеалам Христа, в якого вони увірували раз і назавжди. Одним з таких мучеників був молодий талановитий лікар на ім’я Панталеон. Його ми знаємо як Пателеімона Цілителя.

В кінці III століття в місті Нікомедія на березі Мармурового моря в родині знатного громадянина Євстрогія і його дружини Еввули народився хлопчик. Назвали його Панталеоном – «подібний до лева». Батько мріяв зробити сина мужнім і хоробрим, тому й дав йому таке ім’я. Але хлопчик виявляв зовсім інші схильності – м’який і спокійний, він більше годився для мирної і творчої справи, ніж для військової або політичної кар’єри. Хлопчик був особливо чутливий до болю інших, мав трепету натурою та чуйне серце.

Батько Панталеона був язичником, а мати – таємною християнкою. Євстрогій дружину любив і не противився її релігійним поглядам, але сам приймати християнство не хотів. Вихованням сина перші роки займалася Еввула, яка і посіяла в його серце насіння слова Божого. Євангельські заповіді знайшли в лагідному хлопчику живий відгук, і під впливом матері дитина стала ще більш чуйною. За своє добре серце хлопчик отримав своє друге ім’я – Пантелеімон, що означає «всемилостивий».

Але Еввула прожила недовго – ще навіть не будучи підлітком, Пантелеймон став сиротою. Його вихованням зайнявся батько, який відразу став прищеплювати дитині язичницькі погляди. Незабаром хлопчик почав забувати християнство, але його характер не змінився – той же допитливий розум, те ж добре серце, та ж чуйна душа. І батько вирішив віддати юнака в медичну школу, під керівництво найвизначнішого доктора Євфросина.

У школі молодий лікар нажив чимало ворогів, оскільки всі заздрили його здібностям. Пантелеімон був першим учнем і прекрасно знав не тільки теорію, а й мав надзвичайну професійну «хватку». Учитель довіряв йому найскладніших хворих, і юнак справлявся із завданням. Злі язики пускали різні чутки, але не могли нічого зробити проти Пантелеімона – він мав бездоганну репутацію, повагу серед пацієнтів і прихильність свого вчителя. При цьому молодий лікар не пишався собою, і найчастіше навіть не брав плати за лікування. До нього йшли натовпи, і це викликало ще більшу ненависть колег.

Але юнака мучив сумнів. Язичництво здавалося йому мертвим. Він шукав справжній сенс життя. Йому набридли інтриги, гонки за славою і грошима. Розмірковуючи про це одного разу, він йшов по вулиці. Раптом, його покликав старий, що сидів на порозі будинку. Старий був священиком Єрмолаєм, який з нечисленною групою християн переховувався від переслідування. Єрмолай побачив внутрішні терзання юнака і вирішив поговорити з ним. Вони довго розмовляли, і з кожним словом старого священика Пантелеімону ставало ясно, що істина, яку він так шукає, – в християнстві. Але хрещення приймати він ще не наважувався. На допомогу був посланий випадок.

Якось, після чергової розмови з Єрмолаєм, Пантелеімон побачив на вулиці мертвого хлопчика, якого вкусила змія. Труп лежав біля ніг лікаря, а змія звивалася поруч. І тут Пантелеімон скрикнув: «Господи, якщо Ти хочеш, щоб я став християнином, нехай хлопчик оживе, а змія здохне!». Після його слів змія загинула, а малюк піднявся, немов він просто спав. Це чудо остаточно запевнило Пантелеімона в його виборі, і він прийняв Хрещення.

Єдина житійна ікона св. Пантелеімона візантійського часу

Спочатку про це ніхто не знав. Але один раз до юного лікаря на прийом привели сліпого. Нещасний витратив величезні гроші, але жоден лікар йому не допоміг. Пантелеімон розумів, що цього пацієнта не вилікувати звичайними методами, і тоді помолився Богу і провів рукою по очах хворого. Сліпий став зрячим. Після цього чуда в християнство звернувся і батько Пантелеімона Євстрогій. А зціленого чоловіка незабаром зустріли на вулиці лікарі. З цього часу вони стали ще більше заздрити таланту святого, адже він забирав у них всіх клієнтів. Дізнавшись від сліпця, що Пантелеімон – християнин, нечисті на руку колеги придумали, як позбутися від конкуренції.

Нікомедія, де жив Пантелеімон, була східною столицею імперії, тут знаходилася резиденція імператора. В цей час християн убивали – імператори вважали їх ворогами народу, порушниками традицій і зрадниками. Звинувачення людини в тому, що він християнин, автоматично підписувало смертний вирок. Але була і можливість врятуватися – багатьом послідовникам Христа пропонували зректися своїх переконань. Зречення запропонували і Пантелеймону. Імператор особисто знав талановитого лікаря і хотів зробити його своїм лікарем. Тому вбивати Пантелеімона правителю було шкода. Слідство стало наполягати на зреченні, але святий був непохитний, і навіть тортури не зламали його віру. Зрештою, після довгих допитів і звірських мук, Пантелеімона обезголовили. Сталося це в 305 році. Частинки його святих мощей знаходяться в багатьох місцях християнського світу, а голова зберігається на Афоні. У народі зафіксовано безліч випадків зцілення по молитвах цього святого лікаря.

Пантелеімон – небесний покровитель медиків. Його професіоналізм у поєднанні з вірою в Бога давав блискучі результати. Його життя – яскравий приклад того, як лікар може служити своєму пацієнтові. На жаль, і раніше, і зараз знаходились лікарі, які бачать у хворому об’єкт наживи і яким абсолютно байдужа доля пацієнта. Але є й інші – ті, на яких тримається медицина. Ті, хто ночами стоять біля операційного столу, рятуючи життя. Ті, хто пішки обходять дільниці, отримуючи натомість жебрацьку зарплату. Ті, хто не вступає в угоду зі своєю совістю і на особисті кошти допомагає людям. Ті, хто з молитвою і вірою в душі починають свою зміну. Церква знає багато лікарів, які до кінця виконали заповідь Христа про любов до ближнього. Це Косма і Даміан, Кир і Іоан, Агапіт і наш недавній сучасник професор Валентин Войно-Ясинецький, більш відомий як архієпископ Лука. Але першим в числі цих святих лікарів, без сумніву, стоїть Пантелеімон, який заклав духовні основи медицини і безкомпромісно з’єднав у своєму служінні високий професіоналізм і глибоку віру в Бога.

Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ

 Напередодні та у день пам’яті святого Пантелеімона Цілителя було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після звершення Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до вірян зі словами  проповіді.