29 квітня, в Неділю 4-ту після Пасхи, про розслабленого, було звершено у храмі святої великомучниці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію. 

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир на землі України. 

Після читання святого Євангелія, протоієрей Ростислав звернувся до парафіян зі словами повчальної проповіді — Євангеліє від Іоанна, глава 4-про зцілення розслабленого чоловіка, який був 38 років розслаблений. Цей уривок зі Святого Письма навчає нас бути вдячними Богу, який є милосердним, що дав невичерпне джерело — Святе Причастя. 

26 квітня – день особливого, невимовного смутку. Саме в цей день, 32 роки тому пролунав страшний вибух на Чорнобильські АЕС. З цього дня почалась нова сторінка історіїї України та цілого світу. Традиційно, в цей день молилися про загиблих у криворізьких храмах, зокрема і в нашому-було звершене заупокійне богослужіння за спочилими — Панихида.

Третье воскресенье пасхального цикла названо в честь святых жен-мироносиц. Этот праздник посвящен обычным женщинам ― Христовым ученицам, неотступно следовавшим за своим Учителем и не оставившим Его даже в те минуты, когда большинство апостолов попросту разбежались.

В рамках совместного проекта Информационно-просветительский отдел УПЦпубликует материал, подготовленный редакцией сайта “Фома в Украине“.

И событие, воспоминаемое в этот день, тоже, на первый взгляд, самое обыденное ― не успев совершить погребальный обряд над умершим Спасителем из-за приближавшейся субботы, женщины на третьи сутки после Его крестной смерти поспешили к гробу. С собою они несли миро ― дорогое пахучее масло ― и шли к могиле помазать тело Иисуса.

Верили ли они в то, что снова увидят Господа живым? Вряд ли. Как и для остальных учеников, арест, распятие и смерть Иисуса были для них своеобразным финалом ― с казнью Христа эти хрупкие женщины утратили значительный смысл дальнейшего существования. Конечно, они продолжали жить ради своих семей, но жить так, как раньше, полноценно, каждый день общаясь с Учителем, уже было невозможно. И все же любовь ― безусловная и безграничная ― подняла мироносиц среди ночи и заставила бежать к месту погребения Христа. Сердце словно говорило им: «Спешите, и вы увидите то, что радикально изменит вашу жизнь, сделает ее более осмысленной и глубокой, чем ранее ― в минуты наибольшей радости».

Огромная чистая вера святых женщин была вознаграждена. Когда они приблизились к могиле, только лишь тут вспомнив, что вход в погребальную камеру завален тяжелым камнем, то увидели, что пещера открыта. Едва преодолевая охватившее их оцепенение, они заглянули вовнутрь и встретили ангела, который говорил им, что Тот, Кого ищут мироносицы, воскрес и ждет их в Галилее. Скорее всего, другой на месте этих женщин смутился бы, решив, что все виденное им ― галлюцинации и плод воспаленного воображения. Но ученицы Христовы поверили сразу и безо всякого сомнения ― получив благую весть, они бросились обратно в город, к апостолам, которые сидели в доме и там переживали обрушившееся на них горе. Еще больше вера женщин укрепилась, когда на обратной дороге они увидели самого воскресшего Господа.

У гроба осталась лишь Мария Магдалина, которая либо пришла не со всеми, либо просто решила побыть наедине, чтобы лучше понять случившееся. Она еще не до конца осознала величие этого момента, и когда перед ней появился человек, подумала, что перед нею садовник, и стала спрашивать у него, куда исчезло тело Учителя. Но садовник назвал ее по имени, причем сделал это так, как делал только один Человек на земле. Перед нею стоял Сам Христос ― живой, воскресший, реальный! Радости женщины не было предела ― она своими глазами видела Того, Кого еще пару дней назад безутешно оплакивала вместе с другими ученицами.

Потом Господь явился остальным ― апостолам, ученикам, другим Своим спутницам, которые все три года Его проповеди были с Ним. Но первым радостную новость о Воскресении Спасителя узнали именно они, мироносицы ― женщины, которые не побоялись ни преследования старейшин, ни возможной грубости римской охраны, которая до момента явления ангела стерегла гроб Спасителя, ни других опасностей, подстерегающих человека ночью. Ученицами двигала любовь ― та самая любовь, которой их учил Господь, и которая не ведает никаких преград ― даже смерти.

День жен-мироносиц в Православии считается аналогом 8 марта. Только вместо сомнительного идеала женщины-революционерки и феминистки-бунтарки Церковь восхваляет совсем иные качества наших матерей, супруг, сестер и подруг. Прежде всего, это великая жертвенность, самозабвенность, верность, любовь и живая пламенная вера, могущая всё преодолеть. Те самые вера и любовь, которые в полной мере доступны лишь немощному женскому естеству, и которые светят даже в самой беспросветной тьме.

Сколько мироносиц было всего ― мы доподлинно не знаем. Евангелие просто перечисляет их по именам, и только лишь нескольких женщин называет более-менее конкретно. Церковная традиция усвоила звание мироносиц семи или восьми ученицам Христа. Все они впоследствии стали пламенными проповедницами и потрудились наравне с другими апостолами. А Магдалина и вовсе удостоилась чести называться равноапостольной ― то есть имеющей ту же славу и понесшей тот же крест, что и другие ученики-мужчины.

Пресвятая Богородица

Традиционно Пресвятая Дева не входит в число жен-мироносиц, но некоторые толкователи считают, что «Мария Иаковлева» (Мк. 16:1) и «другая Мария» (Мф. 28:1) ― это и есть Мать Христа. Дело в том, что Она после смерти своего мужа Иосифа взяла на попечение его младших детей от первого брака, и вполне законно считалась матерью Иакова. Но даже если Богородица и не была среди мироносиц, Она все равно считается первой, кто получил весть о Воскресении Сына ― согласно преданиям, ангел явился Ей лично и рассказал самую главную новость на свете.

Пречистая некоторое время жила в Иерусалиме в доме апостола Иоанна Богослова, которому Господь еще на Голгофе доверил заботу о Своей уже немолодой Матери. После ухода апостолов на проповедь, Ей тоже достался жребий миссионерства. Изначально это были земли современной Грузии, но туда попасть Святая Дева так и не смогла. Местом Ее апостольства стал Афон, куда Она попала после шторма, по пути в гости к епископу Лазарю, который жил на Кипре. Некоторое время Богородица жила в Эфесе. Умерла в Иерусалиме, похоронена там же ― в Гефсиманском саду. Однако тела в Ее гробнице нет ― предание гласит, что Сын на третий день после кончины вознес Ее в небесную славу вместе с телом.

Мария Магдалина

Сведения об этой женщине путаные. Одни усматривают в ней знаменитую евангельскую блудницу, которую Христос спас от избиения камнями и которая помазала Ему ноги дорогим маслом. Другие видят в ней простую еврейку, исцеленную Христом от тяжкого недуга одержимости и бесноватости. После выхода апостолов на проповедь она пренебрегла всеми тогдашними нормами (женщине запрещалось проповедовать самой) и в одиночку ходила из города в город, возвещая всем о воскресшем Учителе. По одной версии жития, Магдалина окончила свои дни в доме Иоанна Богослова в Эфесе, дожив до глубокой старости. Другие варианты биографии говорят о том, что Мария конец жизни провела в покаянии, около тридцати лет живя в пещере близ Марселя. Перед смертью, согласно западным житиям, Магдалину причастил случайно забредший к ней священник. Он же и похоронил святую.

Марфа и Мария, сестры Лазаря

Сведения об этих женщинах очень скудны. Вместе с братом, которого некогда воскресил Сам Христос, они перебрались из Иерусалима на Кипр, где помогали Лазарю нести епископское служение. Где, когда и как умерли святые сестры ― неизвестно.

Иоанна

Она была женой Хузы ― одного из чиновников при дворе правителя Галилеи Ирода Антипы. Иоанна занимала очень высокое положение, обладала большим влиянием и связями. В дни проповеди Христа именно Иоанна брала на себя львиную долю расходов апостольской общины, заботясь о пропитании и всем необходимом для Господа и Его учеников. Есть версия, что такая щедрость столь знатной дамы неслучайна ― по мнению ряда толкователей, сын царедворца, исцеленный Христом (Ин. 4: 46 – 54), был ребенком Иоанны, и благодарная женщина после этого служила Спасителю всем, чем могла.

С ее именем связана история головы Иоанна Крестителя. Как известно, за свои обличения в адрес Ирода Предтеча сначала подвергся аресту, а затем был обезглавлен по навету Иродиады ― Иродовой сожительницы. После того, как нечестивая женщина надругалась над главой ненавистного ей пророка, она выбросила свой «трофей» на свалку. Иоанна, видя все это и глубоко скорбя о смерти Предтечи, тайно ночью отрыла главу, положила ее в глиняный сосуд и погребла на горе Елеонской, в одном из поместий Ирода.

Мария Клеопова

О ней практически ничего не известно. Была одной из родственниц Христа. По одной версии, Мария приходилась не то дочерью, не то женой Клеопе — брату Иосифа Обручника. Другая версия, весьма маловероятная, говорит о том, что эта женщина была сестрой Пресвятой Богородицы.

Мария Иаковлева

С этой женщиной больше всего неясностей. По преданиям, она являлась младшей дочерью Иосифа Обручника, находилась в очень теплых отношениях с Богородицей и была, по сути, Ее ближайшей подругой. Вполне вероятно, что это и есть Мария Клеопова. Иаковлевой она стала называться потому, что один из ее сыновей ― Иаков ― входил в число апостолов.

Сусанна

Самая загадочная из мироносиц. Она служила Христу от своего имения, то есть, видимо, была довольно обеспеченной. Больше о ней неизвестно ничего.

22 квітня, в Неділю 3-тю після Пасхи, в день пам’яті святих жінок-мироносиць, було звершено у храмі святої великомучниці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію. День жон-мироносиць або Неділя святых жон-мироносиць – перехідне свято у православному календарі, яке припадає на неділю через два тижні від Пасхи. У цей день Церква згадує святих Марію Магдалину, Марію Клеопову, Саломію, Іоанну, Марфу, Марію, Сусанну та інших жон-мироносиць, а також Іосифа Аримафейського і таємного учня Спасителя – Никодима.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир на землі України. 

Після читання святого Євангелія, протоієрей Ростислав звернувся до прихожан зі словами проповіді. Чим служили жінки мироносиці? Вони служили від свого майна-ходили з Ним і в кінці, за традицією, помазали миром Його. Не лише дорогим миром, але і любов’ю і бажанням оплакати свого Вчителя. Що є нашим миром? Це наші добрі справи. Щоб не були наші добрі справи, як єлей у п’яти дів юродивих, лицемірні. У нас повинна бути ревність до всього: до посту, до виконання Божих заповідей. Не повинно бути така — ту виконую, а ту-ні. В законі сказано-хто нарушив одну заповідь, той нарушив весь закон. Тому ми повинні мати більшу рішимість виконувати заповіді, жити по них, відвідувати храм Божий, сповідатися, причащатися Тіла і Крові Христових.

Напередодні Радониці (17 квітня), пасхального поминання покійних, пропонуємо нашим читачам повчання про правильну молитву за спочилих.

«Постараємося, скільки можливо, допомогти покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробниць — нашими про них молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обіцяні блага», — пише святитель Іоанн Златоуст.

Молитва за померлих — це найбільше і головне, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов у інший світ.

По великому рахунку, небіжчик не має потреби ні в гробі, ні в пам’ятнику — все це данина традиціям, нехай і благочестивим. Але вічно жива душа покійного, чекаючи суду Божого, відчуває величезну потребу в нашій постійній молитві. Ось чому домашня молитва про близьких, молитва на цвинтарі біля могили покійного — обов’язок кожного православного християнина.

Особливу допомогу спочилі отримують, коли їх поминають у церкві. Перш ніж відвідати кладовище, кому-небудь з родичів слід прийти в храм до початку служби, подати записку з ім’ям покійного для поминання у вівтарі (найкраще, якщо це буде поминання на проскомидії, коли за покійного виймуть з особливої ​​проскури часточку, а потім в знак обмивання його гріхів опустять в Чашу зі Святими Дарами). Також потрібно відслужити панахиду.

У певні дні року Церква творить поминання всіх від віку спочилих православних християн — як тих, які сподобилися християнської кончини, так і тих, хто був помер раптовою смертю і не отримав настанов перед загробним життя через молитви Церкви.

Панахиди, які відбуваються в такі дні, називаються вселенськими, а самі дні — вселенськими батьківськими суботами. Всі вони не мають постійного числа, а пов’язані з перехідним великопісно-пасхальним циклом:

1. Субота м’ясопустна — за вісім днів до початку Великого посту, напередодні Тижня про Страшний Суд.
2. Батьківські суботи — на другий, третій і четвертій тижнях Великого посту.
3. Троїцька поминальна субота — напередодні дня Святої Трійці, на дев’ятий день після Вознесіння.

Напередодні кожного з цих днів в храмах здійснюються особливі заупокійні богослужіння — парастас, а вранці після Літургії бувають всесвітні панахиди.

Крім цих загальноцерковних днів, Православна Церква встановила ще деякі, а саме:

4. Радониця — пасхальне поминання покійних, буває на другому тижні після Великодня, у вівторок (17 квітня).
5. Димитрівська поминальна субота — день особливого поминання вбитих воїнів, спочатку встановлений в пам’ять про Куликовську битву, а згодом став днем ​​моління за всіх православних воїнів і воєначальників. Буває в суботу, що передує восьмому листопада — дню пам’яті великомученика Димитрія Солунського.
6. Поминання покійних воїнів — 9 травня.

Окрім цих днів загальноцерковного поминання, кожного покійного православного християнина потрібно щорічно згадувати в дні його народження, смерті, в день іменин. Дуже корисно в пам’ятні дні жертвувати на церкву, подавати милостиню жебракам з проханням молитися про покійних.

За матеріалами Горлівської єпархії УПЦ,

Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ

Радоница — день особого всецерковного поминовения усопших на 9-й день после Пасхи.

В рамках совместного проекта Информационно-просветительский отдел УПЦ публикует материал, подготовленный редакцией сайта “Фома в Украине“.

У вівторок другої неділі після Пасхи, 17 квітня, свята Церква молиться заупокій всіх спочилих. В нашому храмі були звершені Всенічне бдіння та Божественна Літургія. 

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні. На повчальній проповіді до віруючих звернувся протоієрей Ростислав із закликом поминати свої рідних, які спочили, молитися за них і творити милостиню.

15 квітня, в Неділю 2-гу після Пасхи, в день пам’яті святого апостола Фоми, було звершено у храмі святої великомучниці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.

За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.

Після читання святого Євангелія, протоієрей Ростислав звернувся до прихожан зі словами проповіді. Немає більше свята на землі, ніж Воскресіння Христове, тому свята Церква встановила кожну неділю згадувати його. Згадуємо також і святого апостола Фому, який через осязання язв і ран увірився, що Христос Воскрес. Іісус Христос перед ним не дух чи привид, а з плоті і крові . А через випробування апостола — і ми. І увірившись апостол говорить: «Господь мій і Бог мій!». Щоб врятуватися людині — їй необхідна віра у Воскресшого Господа Іісуса Христа. І вся наша віра заключається в двох словах: «Христос Воскрес!» та у виконанні Божих заповідей. 

АПОСТОЛ ФОМА

Фома родился в небольшом городе Панеады, расположенном у горы Ермон на севере Палестины. Он был рыбаком и матросом. Нанимался на торговые суда и бороздил моря. Жизнь его не назовешь легкой. И не только потому, что труд его был тяжелым и физическим. Бури и шторма, грозящие смертью, сменяясь безмятежным штилем, надвигались вновь. Перед глазами проходили, проплывали, проносились новые лица, города, страны. Всегда в пути и всегда с вопросом. О, сколько вопросов возникало в голове молодого человека, сколько сомнений рождала его мятущаяся душа. А ответов не было. Сердце требовало и ждало истины, к которой можно было приникнуть, как к живому источнику.

Однажды, у Галилейского моря он услышал Христа. Сначала, конечно, он услышал о самом Христе, о том, что Он исцеляет больных, творит чудеса и мудр, как Соломон. А потом, увидел Его сам.

Мы не знаем, о чем спрашивал юный моряк Христа, да и спрашивал ли? Может быть, ему было достаточно только слушать. Мы не знаем, как долго ходил он вместе с толпой за Спасителем. Не знаем, как решился оставить свое поприще. Нам известно лишь, что он без сожаления избрал путь со Христом. Юноше, которого зовут Иуда (да, именно так тогда его и звали), дали прозвище «Фома», что в переводе с арамейского значит «Близнец». На кого он был похож как две капли воды? Точно сказать нельзя, но по преданию — на самого Спасителя.

Преданный всём сердцем, твердый в своей вере и решимости очень скоро Фома оказался в числе избранных, тех самых двенадцати учеников, двенадцати посланников, апостолов, которым «Он дал … власть над нечистыми духами, чтобы изгонять их и врачевать всякую болезнь и всякую немощь» (Мф. 10:1) и проповедовать о том, что приблизилось Царство Небесное.

Всегда сомневающийся, во всем докапывавшийся до сути апостол Фома стал самым преданным учеником Спасителя. Но его не было среди тех, кто видел Страдания Христовы. И тогда, когда Воскресший Спаситель явился в дом к ученикам, Фомы тоже не было. Где он был, о чем думал, как переживал происходящее, мы не знаем. Но когда другие апостолы сообщили ему о Воскресении Иисуса Христа, он решительно и безапелляционно ответил: «…если не увижу на руках Его ран от гвоздей, и не вложу перста моего в раны от гвоздей, и не вложу руки моей в ребра Его, не поверю» (Ин. 20:25). Он снова и снова требовал доказательств и ответов, как строитель, продолжая возводить из них основание своей веры.
Неделю спустя, на восьмой день после Воскресения, Христос вновь явился ученикам и вновь встал посреди них со словами: мир вам! На этот раз Фома был среди прочих: «Подай перст твой сюда и посмотри руки Мои; подай руку твою и вложи в ребра Мои; и не будь неверующим, но верующим,»- услышал Фома. А ответить смог лишь одно: «Господь мой и Бог мой!» (Ин. 20:26-28).
С этого часа Фома стал самым неутомимым проповедником. По жребию, который бросили апостолы, Фоме выпало отправиться, чтобы нести Слово Божие, в самые отдаленные уголки земли. К народам диким и свирепым. Парфия, Эфиопия, Индия — вот путь, по которому следовал Фома.

 Великий шелковый путь из Европы в Китай — вероятно, именно так апостол Фома пришел в Индию

Однажды в Палестину приехал от индийского царя Гундафора купец. Ему было поручено найти искусного архитектора, чтобы воздвигнуть дворец, подобный дворцам римских императоров. Фома выдал себя за такого строителя и уже вскоре вместе с купцом по имени Аван прибыл в Индию. От царя он получил много золота для возведения дворца. Следующие два года Фома, странствуя по индийской земле и добираясь в самые отдалённые её уголки, проповедовал Христа и раздавал золото нищим и убогим. Все, что он вновь и вновь получал от государя на строительство, шло тем, кто нуждался в помощи. Когда же Гундафор узнал, что Фома и не начинал возводить дворец, то приказал его схватить.

— Построил ли ты дворец?
— Построил, притом прекрасный!
— Так пойдем и взглянем на него.
— При жизни своей ты не сможешь войти в него. Но когда покинешь мир сей, то с радостью поселишься в нем и будешь жить вечно.

Как издевательство над собой воспринял царь ответы апостола. Он объявил, чтобы Фому заточили в темницу, где бы он стал ждать назначенных ему страшных пыток.

Как пишет в житии апостола Фомы святой Дмитрий Ростовский, этой же ночью произошло чудо. От обиды за царя заболел и умер его брат. Но той же ночью Ангел Божий вернул душу в тело, и брат рассказал царю в каких небесных чертогах побывал, какой прекрасный дворец выстроил для него апостол Фома. Уже утром, потрясенный произошедшим, царь стоял на коленях перед апостолом, прося прощения за собственный гнев, угрозы и намерение предать Фому смерти. Вскоре царь и его брат, приняв от Фомы крещение, стали ревностными христианами, повсеместно творящими милость.

Всё дальше и дальше шел апостол, как пахарь бороздя землю и щедро сея Слово Божие. Он добрался до восточного берега Индостана, в Малипур, где донес свою проповедь не только до простых людей. Он нашел отклик в сердцах знати, царской супруги и наследника трона Азан. Именно за это апостол был схвачен и подвергнут допросу, от него требовали поклониться идолам и подвергали жестоким пыткам. Позже царь отправил апостола за пределы города, где пять войнов пронзили его копьями. Но перед тем как казнь привели в исполнение, Фома просил своих стражей дать ему время для молитвы. Всю дорогу до горы его сопровождал царевич Азан. Он плакал, понимая, что скоро навсегда расстанется с апостолом. И другой человек, по имени Сифор, следовал за Фомой. Во время своей молитвы апостол Фома рукоположил обоих: Азана — в дьякона, а Сифора — в священника, и благословил нести Слово Божие.

Святой апостол умер, был погребен, но один христианин тайно вывез тело апостола в Месопотамию. Известно об этом стало очень скоро. Когда у индийского царя один из сыновей впал в беснование, царь задумал искать помощи у Фомы. Он слышал, что апостол исцелил людей, поэтому придя к гробу собирался взять одну из костей апостола и как лекарство приложить к телу бесноватого.

«Живому ты мне не верил. Как от мертвого найти помощи? Не будь неверующим, и Господь Иисус Христос поможет тебе», — такие слова услышал в своем видении царь. На следующий же день, обнаружив, что гроб апостола пуст, царь собрал горсть земли от могилы святого и её приложил к страдающему сыну. При этом царь-язычник, гонитель христиан, мучитель собственной супруги произнес: «Господи Иисусе Христе! Молитвами Апостола Твоего Фомы исцели сына моего, и я уверую в Тебя».

Произошло чудо. Не только царский сын был исцелен, уверовал сам царь Муздий. Вскоре он принял крещение от Сифора. По его повелению повсеместно разрушались капища идолов и стали возводиться христианские храмы.

Фреска «Воскресший Господь встречает апостола Фому». Венецианский мастер. Ок. 1366–1371 гг. Афон

ИМЯ ФОМА

Фома — довольно редкое в наших краях имя. Если говорить о XX веке, то пик популярности имени Фома приходится на 1943 год. Два человека на каждые десять тысяч новорожденных — не самый высокий показатель. С чем же связан феномен активного неинтересна к имени Фома?

Имя Фома — «תום» — по своему происхождению арамейское, переводится как «близнец». По-гречески же оно пишется «Θωμας» и потому в Европе вошло в употреблении в транскрипции — Томас. Это имя очень популярно в Англии, Франции, Германии, Италии, Испании, на Балканах и многих скандинавских странах. Оно входит в десятку самых популярных имен практически во всех перечисленных странах. Святой апостол Фома и его тезка, богослов XIII века Фома Аквинский — одни из самых почитаемых в Европе святых.

На Руси же история имени Фома сложилась иначе. К нам это имя пришло вместе с принятием христианства. Но уже в XVII веке было скомпрометировано шуточной народной повестью о двух братьях-неудачниках Фоме и Ереме. Жизнь братьев «схожих лицом», судя по всему близнецов, высмеивается в повести, где всячески подчеркивается, что ни в чем нет им удачи. Одни воспринимали повесть буквально и веселились неудачам братьев: «Обоим дуракам упрямым смех и позор!» Другие видели в нелепых поступках братьев-юродивых обличение и отражение как в зеркале собственной жизни. Пословицы и поговорки, популярные цитаты из «повести о Фоме и Ереме», вероятно, не способствовали распространению имени Фома. Напротив, культурно-исторические ассоциации содействовали закреплению за именем определенного статуса. А после революции, на волне смены власти, когда в двадцатые годы началось движение «за новые имена», многие имена, в том числе Фома, были заклеймены как «старорежимные» и «мещанские». Люди не без облегчения расставались с ними, приобретая идеологически более соответствующие времени. Как бы то ни было, апостол Фома остаётся в истории церкви одним из самых ярких святых, а опытом своего сомнения и веры самым близким и понятным любому христианину. Его память совершается Церковью 19 октября (6 октября ст. ст.).

ТРОПАРЬ ФОМИНОЙ НЕДЕЛИ

глас 7

Запечатану гробу,/ Живот от гроба возсиял еси, Христе Боже,/ и дверем заключенным,/ учеником предстал еси,/ всех Воскресение:/ дух правый теми обновляя нам,// по велицей Твоей милости.

КОНДАК ФОМИНОЙ НЕДЕЛИ

глас 8

Любопытною десницею / жизноподательная Твоя ребра Фома испыта, Христе Боже, / созаключенным бо дверем яко вшел еси, / с прочими апостолы вопияше Тебе: / Господь еси и Бог мой.

ТРОПАРЬ АПОСТОЛА ФОМЫ

глас 2

Ученик Христов быв,/ Божественнаго собора апостольскаго сопричастник,/ неверствием бо Христово Воскресение известив/ и Того пречистую страсть осязанием уверив,/ Фомо всехвальне,// и ныне нам проси мира и велия милости.

КОНДАК АПОСТОЛА ФОМЫ

глас 4

Премудрости благодати исполнен,/ Христов апостол/ и служитель истинный/ в покаянии вопияше Тебе:// Ты мой еси Бог же и Господь.

Апостол Фома (рос.)

Яким чином прості рибалки змогли розповсюдити по світу звістку про Воскресіння Христове? Чому на Великдень не відспівують померлих? Чи потрібно постувати перед Причастям у дні Світлої седмиці? Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв’ю Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія «Церковній православній газеті».

СЕРЦЕВИНА ВІРИ

– Ваше Блаженство, щорічно під час великодніх піснеспівів ми чуємо такі слова: «Свято свят і торжество з торжеств». Що ж означає свято Пасхи для сучасної людини?

– Слово «пасха» походить від єврейського «песах», що означає «пройшов мимо». Йдеться про далекі старозавітні події, коли Ангел Господній проминув єврейські будинки, знищуючи всіх п­ервістків у землі Єгипетській, від первістка фараона, який сидів на престолі своєму, до первістка в’язня, що знаходився у в’язниці, і все первородне з худоби (Вих. 12: 29). У християн це свято набуло іншого значення: перехід від смерті до життя, від землі до неба. Пасха наша, Христос, закланий за нас (1 Кор. 5: 7). До приходу у світ Спасителя смерть панувала над людиною внаслідок її відпадіння від Джерела Життя…

– …Але ж сьогодні люди теж продовжують вмирати. Що ж змінилося після Христового Воскресіння?

– Спокутавши наші гріхи на хресті, Господь Своїм Воскресінням відкрив шлях до Царства Небесного. Тому свято Святої Пасхи – найбільше і найрадісніше для християнина. Життя вже набуло нового сенсу, воно сповнилося великої надії, а смерть втратила свою силу і владу. Кожен із нас покликаний до того, щоб стати учасником великої духовної перемоги, яку звершив Господь наш Іісус Христос. Його Воскресіння – серцевина нашої віри. А якщо Христос не воскрес, то віра ваша марна: ви ще у гріхах ваших (1 Кор. 15: 17). Після Воскресіння Христового смерть у її власному розумінні (як розрив людини з Богом) вже втрачає свою безумовність: вона залежить від вибору самої людини. Хто вибирає життя з Богом, той отримує життя вічне.

 – Чому на Світлій седмиці не поминають покійних?

– Пасхальна радість не може бути затьмарена поминальною скорботою. У ці святкові дні ми згадуємо про покійних тільки у світлі радості перемоги над смертю, гріхом і дияволом.

 СИЛА – В ДАРІ ДУХА

– Загальновідомо, що Христос воскрес близько 2000 років тому. Яким же чином прості рибалки, Його учні, змогли розповсюдити цю Благу Звістку по всьому світу?

– Це велике чудо було провіщене ще в Старому Завіті: по всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх (Пс. 18: 5). Сила апостольської проповіді – в дарі Святого Духа, Яким наповнювалися серця і вуста учнів Христа. Першохристиянська Церква була сповнена особливими дарами Духа, які відкривали серця людей, і вкладали в них Благу Звістку про Воскресіння Христа і спасіння людини. Крім того, сила апостольської проповіді — в досвідному пізнанні того, щó вони проповідували і чого вчили. Істинність своєї проповіді майже всі апостоли засвідчили мученицькою смертю. Вони навчили нас правильно вірувати в Бога.

 – А чому віра має особливе значення для нашого спасіння?

– Апостол Павло говорить, що без віри догодити Богові неможливо (Євр. 11: 6). Наша віра є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому (Євр. 11: 1). Вона є вищою формою прояву свободи волі. Віра розкриває внутрішню сутність людини, визначає її вибір між добром і злом. Віра вчить нас направляти свою свободу на виконання Заповідей Божих і не піддаватися впливу страстей. Іноді людина може опинитися під впливом незаперечних фактів, які визначають її віру. Як це було, наприклад, при зустрічі апостола Фоми з воскреслим Христом. Сам Господь тоді йому засвідчив: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували (Ін. 20: 29).

СИМВОЛ НОВОГО ЖИТТЯ

– Звідки така традиція – освячувати великодні паски і яйця?

– Хліб завжди посідав важливе місце в людському житті. Віряни з благоговінням ставилися до нього як до дару Божого. На Тайній Вечері Господь дав учням Своє Пречисте Тіло під виглядом Хліба. Після Його вознесіння на небо апостоли продовжували збиратися на спільну Трапезу: на чільному місці клали хліб на ознаменування того, що Він, як і обіцяв, перебуває посеред Своїх учнів (Мф. 18: 20). На спомин цього на Пасху освячують артос – хліб, який всю Світлу седмицю знаходиться в храмі, біля ікони Спасителя, як знак присутності Самого Господа. За традицією на домашній трапезі в це свято вірні з благоговінням і вдячністю Богові вкушають освячений хліб – паску. Також на Великдень освячують крашанки. Саме яйце було сприйняте церковною свідомістю як пасхальний символ нового життя, що відкривається з Воскресінням Христа. Червоний колір символізує собою пасхальну радість, здобуту хресними стражданнями нашого Спасителя. Розуміючи духовний сенс, закладений у цих символах, християнин повинен насамперед прагнути до зустрічі із Самим Господом нашим Іісусом Христом через покаяння, смиренні молитви і Причастя.

– Як правильно провести пасхальну седмицю?

– Світлу седмицю потрібно проводити по-християнськи, в духовній радості, а не в догоджанні плоті та потуранні пристрастям. Великий піст дає християнинові правильну настроєність на ставлення до життя і в не пісні дні: привчає людину до стриманості в їжі та задоволеннях, привчає до молитви. Нерозумно було б після закінчення посту розтратити набутий духовний настрій і віддатися нестриманості та ліні. Закінчення посту для християнина не повинне бути приводом до обтяження пристрастю черевоугодництва і втрати того, що було здобуто духовними трудами під час посту.

Радіючи Воскресінню Христовому, християнин, по змозі, повинен прагнути до щоденного перебування в храмі на Літургії.

Радіючи Воскресінню Христовому, ми не повинні забувати про тих, кому погано, хто страждає або в кого немає даху над головою, їжі, хто немічний або хворий. Не будемо забувати, що роблячи добро і допомагаючи цим людям – ми виявляємо шану до Самого Іісуса Христа (Мф. 25: 40).

– Чи потрібно постувати перед Причастям у дні Світлої седмиці?

– Ні. У такі дні Церковним Уставом піст не передбачається. Ті, хто постував протягом Великого посту, можуть у період Світлої седмиці приступати до Святого Причастя, обмежуючись лише утриманням від м’ясної їжі.

ДУША ТЯГНЕТЬСЯ ДО ОТЦЯ

– На пасхальному богослужінні храми переповнені людьми. Таке враження, що багато хто прокидаються від духовної сплячки…

– Наш народ вже понад тисячу років укорінений в Православній вірі: вона глибоко увійшла в усі сторони нашого життя. Навіть десятиліття атеїстичних гонінь не змогли загасити світло віри Христової у свідомості людей, їхніх звичаях і культурі. У глибині душі більшість співвітчизників (навіть якщо вони не ходять регулярно на богослужіння) за своєю суттю залишаються православними християнами. Це проявляється не тільки в освяченні пасок, але і в трепетному ставленні до Господа Іісуса Христа, Слова Божого, до Церкви Христової, молитви. У народній свідомості зберігається благоговіння і повага до найважливіших православних свят: Пасхи, Різдва Христового, Богоявлення… У такі дні люди прагнуть прийти в храм, помолитися і взяти участь у богослужінні.

– На жаль, так чинять далеко не всі. Дехто виправдовується тим, що «Бог у мене в душі», що не потрібні «посередники у вірі» та ін.

– Коли люди говорять, що Бог у них в душі, одразу ж виникає запитання: чи може Христос Бог увійти в серце того, хто не слухає Його? Новий Завіт говорить, що Господь закликає до покаяння (Мф. 4: 17), послуху Церкві (Мф. 18: 17), Причастя (Ін. 6: 53, 54), життя в єднанні зі Спасителем (Ін. 15: 5). А якщо людина грішить і навіть не думає сповідатися, як же Святий Дух буде з нею? Якщо людина вважає, що не має гріхів, то вона глибоко помиляється. На жаль, сьогодні багато хто, не замислюючись, повторюють нав’язувані ззовні стереотипи. Але як би вони не намагалися заглушити голос своєї совісті – гласу Божого, душа все одно тягнеться до Отця Небесного. Адже вона за своєю природою – християнка.

Записав у 2017 році
протоієрей Владислав Софійчук