30 вересня, у Неділю 18-ту після П’ятидесятниці, коли свята Церква святкує па
мять святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.
За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.
Після читання святого Євангелія на Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до парафіян зі словами повчальної проповіді.
Многая літа нині тезоіменитим!
У храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці 27 вересня, у свято Воздвиження Честного и Животворящого Хреста Господнього, було звершеноВсенічне бдіння та Божественну Літургію.
За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.
Після читання святого Євангелія на Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до прихожан зі словами повчальної проповіді.
27 вересня Православна Церква відзначає Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні» про свято.
У цей день православні християни згадують дві події. У 326 році в Єрусалимі був знайдений хрест, на якому розіп’яли Іісуса Христа. Сталося це близько гори Голгофи, де був розп’ятий Спаситель. І друга подія – повернення Животворящого Хреста з Персії, де він перебував у полоні. У VII столітті повернув його в Єрусалим грецький імператор Іраклій.
Обидві події об’єднувало те, що Хрест перед народом воздвигали, тобто піднімали. При цьому направляли його на всі сторони світу по черзі, щоб люди могли вклонитися йому і розділити один з одним радість знайдення святині.
Воздвиження Хреста Господнього – це двунадесяте свято.
Православна Церква згадує Воздвиження Хреста Господнього 27 вересня за новим стилем (14 вересня за старим стилем).
У цього свята є один день передсвята і сім днів післясвята. Передсвято – один або декілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитвослів’я, присвячені церковній події. Відповідно, післясвято – такі ж дні після свята.
Віддання свята – 4 жовтня. Віддання свята – останнього дня деяких важливих православних свят, що відзначається особливим богослужінням, більш торжестввенним, ніж у звичайні дні післясвята.
У цей день у православних – строгий піст. Не можна їсти м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією.
Опис подій Воздвиження Хреста Господнього, яке відбулося в IV столітті, ми знаходимо у деяких християнських істориків, наприклад, Євсевія і Феодорита.
У 326 році імператор Костянтин Великий вирішив неодмінно знайти втрачену святиню – Хрест Господній. Разом зі своєю матір’ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.
Розкопки було вирішено проводити поруч з Голгофою, так як в іудеїв був звичай закопувати знаряддя страти поруч з місцем її здійснення. І, дійсно, в землі знайшли три хрести, цвяхи і дошку, що була прибита над головою розп’ятого Спасителя. Як говорить Переказ, до одного з хрестів доторкнулася хвора людина і зцілилася. Так імператор Костянтин і цариця Олена дізналися, який з хрестів – той самий. Вони вклонилися святині, а потім патріарх Єрусалимський Макарій став показувати її народу. Для цього він встав на піднесення і піднімав («ставив») Хрест. Люди поклонялися Хресту і молилися: «Господи, помилуй!».
У VII столітті зі спогадом віднайдення Хреста Господнього був поєднаний інший спогад – про повернення Древа Животворящого Хреста Господнього з Перської неволі.
У 614 році Перський цар завоював Єрусалим і пограбував його. Серед інших скарбів він забрав у Персію Древо Животворящого Хреста Господнього. Святиня перебувала у іноземців чотирнадцять років. Лише у 628 році імператор Іраклій отримав перемогу над персами, уклав з ними мир і повернув Хрест в Єрусалим.
Як складалася подальша доля святині, історики точно не знають. Хтось каже, що Хрест знаходився в Єрусалимі до 1245 року. Інші, що його розділили на частини і рознесли по всьому світу.
Зараз частина Хреста Господнього спочиває в ковчезі у вівтарі грецького храму Воскресіння в Єрусалимі.
Як говорить Переказ, Хрест Господній був знайдений перед святом Великодня, Світлого Христового Воскресіння. Тому спочатку Хрестовоздвиження відзначали на другий день Великодня.
У 335 році в Єрусалимі освятили храм Воскресіння Христового. Сталося це 13 вересня. В честь цього свято Воздвиження перенесли на 14 вересня (за старим стилем; за новим стилем – 27 вересня). Єпископи, які приїхали на освячення з усіх кінців Римської імперії, розповіли про нове свято усьому християнському світу.
Воздвиження – це Господське (присвячене Господу Ісусу Христу) двунадесяте свято. Тому богослужіння цього свята не поєднуються з жодною іншою службою. Наприклад, пам’ять Іоанна Златоуста переноситься на інший день.
Цікаво, що під час Утрені на Хрестовоздвиження Євангеліє читається не на середині храму, а у вівтарі.
Кульмінаційний момент свята – коли головний священик або єпископ, одягнений в чорне вбрання, виносить Хрест. Всі присутні в храмі цілують святиню, а предстоятель помазує їх святим єлеєм. Під час спільного поклоніння Хресту співається тропар: «Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святе воскресіння Твоє славимо».
Хрест лежить на аналої до 4 жовтня – дня віддання Воздвиження. На віддання священик несе хрест у вівтар.
Найпоширеніший сюжет ікони Воздвиження Хреста Господнього склався в руському іконописі в XV-XVI століттях. Іконописець зображує велике скупчення людей на тлі одноглавого храму. В центрі на амвоні стоїть Патріарх з піднятим над головою Хрестом. Під руки його підтримують диякони. Хрест прикрашений гілочками рослин. На першому плані – святителі і всі, хто прийшов вклонитися святині. Праворуч – фігури царя Костянтина і цариці Єлени.
Тропар
Спаси, Господи, люди Твоя и благослови достояние Твое, победы православным Христианом на сопротивныя даруя и Твое сохраняя Крестом Твоим жительство.
Переклад:
Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови надбання Твоє, перемоги вірним над ворогами даруючи і Хрестом Твоїм зберігаючи народ Твій.
Кондак
Вознесыйся на Крест волею, тезоименитому Твоему новому жительству, щедроты Твоя даруй, Христе Боже, возвесели силою Твоею верныя люди Твоя, победы дая нам на сопостаты, пособие имущим Твое оружие мира, непобедимую победу.
Переклад:
Піднесений на Хрест добровільно, соіменному Тобі новому народові милості Твої подай, Христе Боже; возвесели силою Твоєю вірних людей Твоїх, подаючи нам перемогу над ворогами, в допомогу маючим від Тебе знаряддя миру, непоборну перемогу.
Величання
Величаем Тя, Живодавче Христе, и чтем Крест Твой Святый, имже нас спасл еси от работы вражия.
Молитва перша
Кресте Честный, хранитель души и телу буди ми: образом своим бесы низлагая, враги отгоняя, страсти упражняя и благоговение даруя ми, и жизнь, и силу, содействием Святаго Духа и честными Пречистыя Богородицы мольбами. Аминь.
Молитва друга
О Пречестный и Животворящий Кресте Господень! Древле убо был еси казни позорныя орудие, ныне же знамение спасения нашего присно почитаемое и прославляемое! Како достойне возмогу аз, недостойный, воспети Тя и како дерзну преклонити колена сердца моего пред Искупителем моим, исповедая грехи свои! Но милосердие и неизреченное человеколюбие Распеншегося на тебе смиренное Дерзновение подает ми, да отверзу уста моя воеже славити Тя; сего ради вопию Ти: радуйся, Кресте, Церкве Христовы красота и основание, всея вселенныя – утверждение, христиан всех – упование, царей – держава, верных – прибежище, Ангелов – слава и воспевание, демонов – страх, губительство и отгнание, нечестивых и неверных – посрамление, праведных – услаждение, обремененных – ослаба, обуреваемых – пристанище, заблудших – наставниче, одержимых страстьми – раскаяние, нищих – обогащение, плавающих – кормчий, слабых – сила, во бранех – победа и одоление, сирых – верное покровение, вдов – заступниче, дев – целомудрия охранение, ненадеянных – надежда, недужных – врач и мертвых – воскресение! Ты, прообразованный чудотворящим жезлом Моисея, животворный источник, напаяющий жаждущия духовныя жизни и услаждающий наши скорби; Ты – одр, на немже царственно почил тридневно Воскресший Победитель ада. Сего ради и утро, и в вечер, и полудне прославляю Тя, треблаженное Древо, и молю волею Распеншегося на Тебе, да просветит Он и укрепит Тобою ум мой, да открыет в сердце моем источник любве совершенней и вся деяния моя и путие мои Тобою осенит, да выну величаю Пригвожденнаго на Тебе, грех моих ради, Господа Спасителя моего. Аминь.
23 вересня, у Неділю 17-ту після П’ятидесятниці, коли свята Церква згадує пам’ять святих мучениць Мінодори, Митродори та Німфодори, було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.
Після читання святого Євангелія на Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до прихожан зі словами повчальної проповіді.
За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.
21 вересня Церква святкує велике свято — Різдво самої Пречистої. В цей день було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.
За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.
Після читання святого Євангелія на Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до вірян із словами повчальної проповіді.
Пресвятая Богородице, спаси нас!
21 вересня православні християни згадують Різдво Пресвятої Богородиці.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал про свято.
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії — повна назва свята, що Православна Церква відзначає 21 вересня за новим стилем (8 вересня за старим стилем). Це одне з двунадесятих православних свят. Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.
Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.
Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).
Православні християни святкують Різдво Діви Марії 21 вересня за новим стилем (8 вересня за старим стилем).
Свято за православною традицією триває 6 днів, з 20 по 25 вересня. Цей період включає предпразднство і попразднство. Предпразднство – один або декілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитвослів’я, присвячені події, яку святкуватимуть. Відповідно, попразднство — такі ж дні після свята.
Що можна їсти на Різдво Богородиці
Якщо свято не припадає на середу або п’ятницю, в цей день посту немає, тобто віруючим дозволяється їсти будь-яку їжу.
У Новому Заповіті ми не знайдемо практично нічого про земне життя Богородиці. Євангелія не дають відомостей про те, хто були батьки Діви Марії і за яких обставин вона народилася.
Свято Різдва Пресвятої Богородиці започатковане на Церковному Передані. Існує так зване Протоєвангеліє Іакова, яке написане в II столітті. В ньому ми читаємо, що Марія народилася від благочестивих батьків Іоакима та Анни. Іоаким походив з царського роду, а Анна була дочкою первосвященика. Вони дожили до похилих років і були бездітними. Це було джерелом скорботи для пари і викликало суспільний осуд.
Одного разу, коли Іоаким прийшов до Храму, первосвященик не дозволив йому принести жертву Богу, сказавши: «Ти не дав потомства Ізраїлю». Після цього невтішний Іоаким подався у пустелю для молитви, Анна залишилася вдома і теж молилася. У цей час їм обом з’явився ангел і кожному сповістив: «Господь почув молитву твою, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє говоритимуть в усьому світі».
Дізнавшись радісну новину, подружжя зустрілися біля Золотих воріт Єрусалиму.
Після цього Анна зачала. Як описується в Протоєвангелії Іакова, «пройшли належні їй місяці, і Анна в дев’ятий місяць народила». Праведники дали обітницю посвятити свою дитину Богові і віддали дочку Марію в Єрусалимський храм, де вона служила до повноліття.
Свято Різдва Богородиці християни почали відзначати тільки у V столітті. Перші згадки про нього ми читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки). Також про свято пишуть святителі Іоанн Златоуст, Епіфан і Августин. А в Палестині існує переказ про те, що свята рівноапостольна цариця Олена побудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресвятої Богородиці.
Найдавніші зображення подій Різдва Божої Матері ми зустрічаємо у X-XI століттях. Це ікони і фрески. Наприклад, розпис грузинського храму VII століття в Атени. Весь цей храм присвячений Богородиці.
Є і інші стародавні зображення свята: фрески в Київському Софійському соборі (перша половина XI століття) і в Преображенському соборі Мирожського монастиря (XII століття), композиція церкви Іоакима і Анни сербського монастиря Студениця (1304 рік).
Традиційно на ранніх іконах і фресках іконописці зображували у центрі композиції праведну Анну — матір Діви Марії. Породілля напівлежить на високому ложі, перед нею стоять жінки з дарами, акушерка і служниці, які омивають Богородицю в купелі.
З кожним століттям цей іконописний сюжет збагачувався новими й новими подробицями. Приміром, стали зображати стіл з принесеними дарами і частуваннями, водойму, птахів. Зараз ікону Різдва Богородиці часто роблять житійною, тобто доповнюють основний сюжет окремими композиціями (клеймами) — сюжетами з історії події. Плач Іоакима в пустелі, благовіщення Іоакиму і благовіщення Анні, зустріч подружжя біля Золотих воріт Єрусалимського храму і так далі.
До наших днів збереглися розписи собору Різдва Богородиці Ферапонтова монастиря, які в 1502 році виконав великий іконописець Діонісій. Це фреска над головним входом, яка зображує святу Анну на ложі; купіль; відвідувачі, які приходять вклонитися Народженій і діви з судинами в руках; Іоакима і Анну з Дівою Марією на руках.
Дім Іоакима і Анни — одна з християнських пам’яток Єрусалима. Як свідчить Церковне Передання, Діва Марія народилася в будинку своїх батьків — праведних Іоакима і Анни. Розташовувався він у північно-східній частині Єрусалиму, нині це територія Мусульманського кварталу Старого міста, близько Левових воріт.
Православні і католики до цих пір сперечаються про те, де точно стояв будинок, і збудували монастир і базиліку на відстані 70 метрів один від одного. Православний монастир святої Анни — місце паломництва для багатьох християн світу. На першому поверсі обителі — церква на честь Різдва Божої Матері, а під будівлею монастиря — стародавня печерка. Вважається, що ця печерка — частина будинку Іоакима і Анни.
У східних слов’ян церковні традиції святкування Різдва Пресвятої Богородиці тісно переплелися з народними.
На Русі Різдво Божої Матері називали «Малою Пречистою», за аналогією з «Великою Пречистою» — празником Успіння Богродиці. А ще — Аспосов день, в який зустрічали «матінку-осенину», тобто осінь. Взагалі, часи були для наших предків основним джерелом звичаїв, обрядів і творчості: пісень, прислів’їв, приказок.
У Аспосов день ходили один до одного в гості, вшановували молодят, накривали багато стіл. В цю пору селяни прибирали на зиму бджолині вулики, збирали цибулю. Це був кінець літніх польових робіт і початок осінніх приготувань. Хлібороби вшановували Богородицю — Небесну покровительку землеробства, Подательницю врожаю, Спорительницю хлібів — за зібраний урожай та просили Її допомоги на рік майбутній.
В VI столітті преподобний Роман Сладкоспівець написав кондак Різдва Богородиці, але текст його не зберігся до наших днів. Найдавніші піснеспіви свята — тропар «Різдво Твоє, Богородице Діво». Швидше за все, він був складений в V—VII століттях. Крім того в сучасну службу свята входять, наприклад, співи святителя Андрія Критського (VII ст.), преподобного Іоанна Дамаскіна (VIII ст.), Константинопольського патріарха Германа (VIII ст.).
Рождество Твое Богородице Дево, радость возвести всей вселенней: из Тебе бо возсия Солнце правды Христос Бог наш, и разрушив клятву, даде благословение, и упразднив смерть, дарова нам живот вечный.
Переклад:
Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: бо з Тебе засяяло Сонце правди — Христос Бог наш, і, знищивши прокляття, дав благословення і, знищивши смерть, дарував нам життя вічне.
Иоаким и Анна поношения безчадства, и Адам и Ева от тли смертныя свободистася, Пречистая, во святем рождестве Твоем. То празднуют и людие Твои, вины прегрешений избавльшеся, внегда звати Ти: неплоды раждает Богородицу и питательницу жизни нашея.
Переклад:
Іоаким і Анна звільнилися від сорому за бездітність, а Адам і Єва — від смертельної загибелі святим Твоїм Народженням, Пречиста. Його святкують і люди Твої, позбавилися від тяготи гріховної, голосно Тобі вигукуючи: неплідна народжує Богородицю і живительницю Життя.
Величаем Тя, Пресвятая Дево, и чтим святых Твоих родителей, и всеславное славим рождество Твое.
Переклад:
Величаємо Тебе, Пречиста Діво, і шануємо святих Твоїх батьків, і всеславне славимо різдво Твоє.
За матеріалами журналу «Фома в Україні»,
Переклад українською Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ
16 вересня, у Неділю 16-ту після П’ятидесятниці, коли свята Церква святкує память священномученика Анфима та перенесення святих мощей благовірного князя Петра та княгині Февронії, Муромських чудотворців, було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.
Після читання святого Євангелія, протоієрей Ростислав звернувся до вірян зі словами повчальної проповіді.
У Візантії, яка стала спадкоємницею Стародавнього Риму, новий рік починався з 1 січня. Проте в 312 році імператор християнин Костянтин Великий постановив святкувати початок нового року не з 1 січня, а з 1 вересня. У першу чергу це було пов’язано з системою встановлення і збору податків (індикти або індикти Костянтина Великого), тобто, це було пов’язано з початком нового фінансового року.
У християнській Церкві ця традиція встановилася далеко не відразу. Лише в VI столітті, за правління імператора Юстиніана I, традиція відзначати початок нового року 1 вересня увійшла в життя Церкви.
На Русі новий рік в основному відзначався 1 березня. По-перше, це було пов’язано з церковним Переданням про створення світу, а, по-друге, на цю ж дату змістилася язичницька традиція зустрічі нового року.
Однак на церковному Соборі в Москві в 1492 році, слідуючи візантійської традиції, було прийнято рішення про початок святкування нового року з 1 вересня. Так тривало до правління імператора Петра I.
19 грудня 7208 року (літочислення від створення світу) Петро I підписав указ про святкування нового (цивільного) року з 1 січня 1700 року від Різдва Христового. Таким чином, з епохи Петра дати святкування початку громадянського нового року і церковного нового року розділилися, так як Церква на нову дату не перейшла.
Після революції 1917 року, 14 лютого 1918 року в Російській імперії був введений новий григоріанський календар (новий стиль). Головна відмінність григоріанського і юліанського календарів полягає в тому, що з плином часу різниця між ними збільшується. У ХХІ столітті вона становить 13 днів, а в XXII буде становити вже 14 днів. Таким чином, за новим стилем новоліття відзначається 14 вересня.
Перехід на новий стиль створив для Церкви певну трудність. Тепер у церковних календарях доводиться вказувати дві дати святкування того чи іншого свята або дня пам’яті — за старим і новим стилями.
Пам’ять цього великого угодника Божого свята Церква святкує 29 серпня за старим стилем і 11 вересня за новим. Напередодні та у день самого свята було звершено у храмі святої великомучениці Параскеви П’ятниці Всенічне бдіння та Божественну Літургію.
За богослужінням була піднесена уклінна молитва Господу Вседержителю за мир в Україні.
Після читання святого Євангелія на Літургії, протоієрей Ростислав звернувся до прихожан зі словами проповіді.
11 вересня (29 серпня за старим стилем) православні християни згадують Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна – насильницьку смерть великого пророка.
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує матеріал, підготовлений редакцією журналу “Фома в Україні”.
Він передбачив пришестя Месії і хрестив Господа Іісуса Христа у водах ріки Йордан. «Немає долі більш величної і більш трагічної», – писав митрополит Сурожский Антоній у своїй проповіді на Усікновення глави Іоанна Предтечі.
Цього дня Українська Православна Церква згадує новозавітні події, описані в 14-тій главі Євангелія від Матвія і 6-й главі Євангелія від Марка.
Святого Іоанна Хрестителя ув’язнили в темницю за наказом царя Ірода Антипа. Ірод в той час правив у Галілеї, і великий пророк викривав гріхи та злочини його і його оточення. Тетрарх (тобто один з чотирьох римських правителів Іудеї) боявся стратити святого: його любив народ, і Ірод боявся народного гніву. Але дружина його брата Іродіада, з якою він жив разом, намовила свою дочку Саломею обманом змусити царя вбити в’язня. На бенкеті Саломея танцювала для Ірода. Танець так сподобався йому, що він поклявся виконати будь-яке її бажання. Саломея попросила голову Іоанна на блюді. Ірод виконав прохання. Так пророк прийняв мученицьку смерть.
Іоанн Хреститель викривав тетрарха Галілеї Ірода Антипу у багатьох злодіяннях. Ірод жив разом з дружиною свого брата Филипа Іродіадою, чим грубо порушував єврейський звичай. Пророк не боявся жорстокого царя і говорив про його гріхи перед народом. Ірод посадив його в темницю, але не хотів стратити: боявся людських хвилювань – іудеї любили і шанували праведника.
У цей день – суворий піст. Постники не їдять м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією. Гастрономічні обмеження в це свято – вираження нашої скорботи про смерть великого Іоанна Хрестителя.
Через багато років після страти Іоанна Предтечі земля, у якій спочивала посудина з його святою главою, перейшла у власність благочестивого вельможі Інокентія. Сосуд виявили під час будівництва церкви. Це було перше чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя.
Від святині стали відбуватися чудеса. Інокентій благоговійно зберігав главу пророка, а незадовго до своєї смерті знову зарив її в тому ж місці – щоб вона не була поругана іновірцями.
За переказами, під час правління імператора Костянтина святий Іоанн Хреститель з’явився двом ченцям – паломникам, які приїхали до Єрусалиму. Вони відкопали посудину з його святий главою і вирішили привласнити велику святиню собі. Сховали в мішок і вирушили додому. По дорозі вони зустріли гончаря, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Предтеча знову з’явився – гончарю. По слову пророка цей благочестивий чоловік покинув ченців разом з главою пророка. Запечатану посудину передавали в його родині від покоління до покоління.
Як говорить переказ, потім святиня потрапила до рук єретика – священика Євстафія. Він був послідовником єресі аріанства. Користуючись чудодійною силою, що виходила від глави, він спокусив безліч людей в єресь. Але таємне стало явним – блюзнірство відкрилося. Євстафій закопав святиню в печері поруч з Емессою, бажаючи потім повернутися і забрати її.
Єретику не вдалося повернути собі главу пророка: в печері заснували монастир. У 452 році архімандриту монастиря Маркелові з’явився Іоанн Хреститель. Святий вказав, де покоїться його глава. Це було друге чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя. Її перенесли в Емессу, а потім до столиці Візантії – Константинополь.
У 850 році главу пророка знову перенесли в Емессу, а потім, під час набігу сарацинів, в Комани. Коли в Команах почалися іконоборські гоніння, святиню сховали. Коли іконошанування було відновлене, Патріарх Ігнатій під час молитви отримав знання про місце, де зберігається чесна глава. Святиню знайшли – це було третє чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя. Главу перенесли в придворну церкву. Зараз частина її зберігається на Святій Горі Афон.
Перше і друге чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя Церква згадує 9 березня за новим стилем (24 лютого за старим стилем). Свято третього обрітення глави святого Іоанна Предтечі – 7 червня за новим стилем (25 травня за старим стилем).
До нас дійшли ікони Усікновення глави Іоанна Предтечі раннєвізантійської епохи. Це мініатюра з Александрійської хроніки і фрески церкви святого Іоанна Предтечі в Чавушині в Каппадокії.
У середньовізантійський період широке поширення одержав такий іконописний сюжет: пророк схилився, і воїн заносить над ним меч; дійство відбувається на тлі пустелі. Також главу святого Іоанна зображували відокремленою від тіла. При цьому з шиї пророка виливалася кров, а його кат стояв над ним і вкладав меч в піхви.
На давньоруських іконах главу пророка Іоанна Хрестителя писали в чаші на тлі храму. По обидва боки від неї були написані монахи, священнослужителі і імператор Костянтин.
Часто руські іконописці зображували святого схиленим, із зв’язаними попереду руками; при цьому воїн заносив над ним меч. Такий сюжет можна побачити, наприклад, на фресках у соборі Різдва Богородиці Антонієвого монастиря у Великому Новгороді (1125 рік), у Спасо-Преображенському соборі Мірожского монастиря в Пскові (близько 1140 року), церкви Благовіщення на Мячине в Великому Новгороді (1189 рік).